— Навряд чи вони живі, — зітхнув Тюменєв.
— А чому б і ні? Хіба ви самі не висловлювали припущення, що на Беті можуть бути поживні речовини рослинного й тваринного походження? Тільки вам не щастило знайти їх, бо ви майже нікуди не ходили. Тепер ми всю планету обнишпоримо, у всі закутки заглянемо, всі її таємниці відкриємо.
І Аркусов, знову обнявши Тюменєва, вигукнув:
— Любий професоре, який же я радий, що бачу вас!
— Ну, ну, знову давитимеш, — бурчав Тюменєв, непомітно для себе переходячи на «ти». — І так уже всі соки з мене витиснув. То ж бо й воно. Бачиш? — Тюменєв змахнув з вії сльозу.
Щороку 6 травня — у день повернення на Землю, — за встановленим звичаєм, в Абастумані збиралися всі учасники польоту на планету Бета: професор Тюменєв, Архімед, Савич і численні члени «рятувальної» експедиції на чолі з Аркусовим.
За великим чайним столом головувала Олена Гаврилівна. Щастя омолодило її.
Починались нескінченні спогади. Гості і наукові співробітники обсерваторії з інтересом слухали розповіді Архімеда й Савича про їхні пригоди на Беті і про те, як їм пощастило зберегти життя.
Архімеда не дуже легко було вмовити оповідати про свої пригоди, зате Савич залюбки і докладно розповідав про блукання по планеті.
— …І раптом, можете уявити собі, орхідея присунулася до мене і вже розкрила химерно скручені синьо-зелені, всипані золотистими цяточками пелюстки з’явним наміром схопити мене цими пелюстками. Та я, звичайно, не розгубився… — натхненно говорив Савич, картинно розмахуючи руками.
Дівчата захоплено дивилися на нього, як на безстрашного героя. Тюменєв слухав і добродушно всміхався. Він уже знав справжню ціну Савичу — людині з незначними, але легко помітними вадами і великими прихованими достоїнствами.
НІ ЖИТТЯ НІ СМЕРТЬ
1. Містер Карлсон пропонує свій план
— Що ви на це скажете? — спитав містер Карлсон, закінчивши розповідати про свій проект.
Крупний вуглепромисловець Гільберт нічого не відповів. Настрій у нього був паскудний. Перед самим приходом Карлсона головний директор повідомив його, що справи на вугільних шахтах ідуть вкрай погано. Експорт зменшується. Радянська нафта дедалі більше витісняє конкурентів на азіатському і навіть на європейському ринках. Банки відмовляються надавати кредит. Уряд вважає, що далі субсидувати велику вугільну промисловість неможливо. Робітники страйкують, зухвало висувають нездійсненні вимоги, погрожують затопити шахти. Треба знайти якийсь вихід.
І саме в цей момент, ніби глузуючи з нього, доля підсилає якогось Карлсона з його божевільним проектом.
Гільберт хмурив руді брови і м'яв довгими жовтуватими зубами запашну сигаретку. На його бритому заклопотаному обличчі застигла нудьга. Він мовчав.
Але Карлсон не з тих, кого бентежить мовчанка. Непевної професії і невідомого походження, хоч говорив з ірландським акцентом, маленький, метушливий чоловічок з коротким носом і чорним волоссям, настовбурченим, наче в їжака, Карлсон вп'яв гострі очиці у втомлені, вицвілі очі Гільберта і свердлив їх своєю настійливою, неспокійною думкою.
— Що ви на це скажете? — вдруге спитав він.
— Біс його знає, що воно таке, якась морожена чоловічина… — нарешті, апатично промовив Гільберт і з гидливою міною поклав сигаретку.
— Стривайте! Стривайте! — схопився мов на пружині Карлсон. — Ви, очевидно, не зовсім зрозуміли мою ідею?..
— Признаюсь, не маю особливого бажання і розуміти. Це безглуздя або безумство.
— Не безумство і не безглуздя, а великий винахід, який в умілих руках принесе людині мільйони. Якщо ви сумніваєтесь, дозвольте нагадати вам історію цього винаходу.
І Карлсон так заторохтів, ніби розповідав заучений урок.
— Анабіоз випадково відкрив російський учений Бахмєтьєв. Вивчаючи температуру комах, цей учений помітив, що при поступовому охолодженні температура тіла комахи зважується, потім, досягнувши температури 9,3 градуса за Цельсієм, враз підвищується майже до нуля, а далі знову спадає вже до температури навколишнього середовища, приблизно до 22 градусів нижче нуля. І тоді комаха впадає в дивний стан — ні сну ні смерті: всі життєві процеси припиняються, і комаха може пролежати — одубіла і заморожена — невизначено довгий час. Але досить обережно і поступово підігріти комаху, як вона оживає і потім живе, наче нічого з нею й не було. Від комах Бахмєтьєв перейшов до риб. Він заморозив, наприклад, карася, що пролежав задубілий, тобто в «анабіозі», як назвав цей стан Бахмєтьєв, кілька місяців. Підігрітий, він ожив і потім плавав, як і раніше.