Леслі зробив паузу, щоб знову відкашлятись.
Карлсон, який уже ледве стримував нетерпіння, скористався цією паузою.
— Дозвольте, шановний професоре, але яке відношення мають падаючі зорі леонід, сузір'я Лева і сам Юпітер до нашої справи?
У Леслі сіпнулася довга шия, він трохи роздратовано й повчально зауважив:
— Майте терпіння дослухати, молодче! — і, демонстративно повернувшись на стільці, сказав до Гільберта: — Я займаюсь складними обчисленнями, про які не говоритиму докладно. Ці обчислення пов'язані з долею групи леонід. Точність моїх обчислень заперечує шановний колега Зауер…
Гільберт переглянувся з Карлсоном. Чи не з маніяком вони мають справу?
Леслі перехопив цей погляд і роздратовано смикнув шиєю; спрямувавши окуляри в стелю, наче довіряв свої думки небу, він закінчив словами:
— Я хворий… остання стадія туберкульозу.
— Але ви звернулись не туди, шановний професоре! — сказав Карлсон.
— Туди! Прошу дослухати! Я хворий і скоро вмру. А найближчу появу леонід у полі нашого зору можна чекати тільки в 1933 році. Я не доживу до того часу. Довести ж свою правоту науковому світові можу тільки після додаткових спостережень. От я й прошу вас піддати мене анабіозу і повернути до життя в 1933 році, потім знову заморозити, пробудивши в 1965 році, далі — в 1998 році і, нарешті, — в 2021. Ясно?.. — І Леслі втупив окуляри у співрозмовників.
— Цілком ясно! — відповів Гільберт. — Тільки ж, шановний професоре, до того часу ваш учений супротивник може вмерти, і вам нікому буде доводити свою правоту!
— Ми, астрономи, живемо у вічності! — з гордістю відповів Леслі.
— Це все дуже забавно, — мовив Карлсон. — Я бачу, що анабіоз дуже хороша річ для астрономів. Ви, наприклад, можете попросити розбудити вас, коли погасне Сонце, щоб перевірити правильність своїх обчислень. Але ми, не астрономи, цікавимося значно ближчим майбутнім. Зараз нам потрібна лише спроба, щоб довести, що анабіоз — зовсім не шкідливий і безпечний для життя. Тому ми ставимо умову: перебування в анабіозі має тривати не більше місяця. Друга умова: процеси заморожування і оживлення повинні відбуватися публічно.
— На це я згоден. Але місяць мене зовсім не влаштовує! — і засмучений Леслі почав зав'язувати шарфом довгу шию.
— Стривайте, — спинив його Гільберт. — Ми могли б зробити так: «пробудити» вас через місяць, а потім знову піддавати анабіозу на який завгодно час.
— Чудово! — радо вигукнув Леслі. — Я готовий.
— Ви повинні підписати кілька зобов'язань і заяв про те, що добровільно піддаєте себе анабіозу і не матимете до нас ніяких претензій в разі нещасливого кінця. Це тільки для формальності, та все ж…
— Згоден, згоден на все! Ось вам моя рука! Пові-
домте, коли я вам буду потрібен! — і повеселілий Леслі швидко вийшов з контори.
— Ну, що? Клюнуло? — повторив Карлсон своє улюблене слівце, коли астроном пішов, і ляснув Гільберта по плечу.
Гільберт скривився від такої фамільярності. — Не зовсім те, що нам потрібно. От коли б кілька робітників… Вони роздзвонили б потім у шахтах…
— Будуть і робітники! Терпіння, молодче, як казав цей астроном.
— Можна ввійти? — у двері контори просунулась кудлата голова.
— Будь ласка, прошу!
До контори ввійшов молодик у жовтому картатому костюмі. Зробивши театральний жест широкополим капелюхом, незнайомець відрекомендувався.
— Мере. Француз. Поет.
І, не чекаючи привітання у відповідь, співучим голосом почав:
— Заморожуйте! Готовий!
— Гроші даєте зараз чи після пробудження?
— Після!
— Не згоден! Дідько його знає, чи воскресите ви мене. Гроші на бочку! Гульну в останній раз, а там робіть що хочете!
Гільберта зацікавив цей курйозний патлатий поет.
— Я можу дати вам авансом п'ять фунтів стерлінгів. Це вас влаштовує?
Очі поета спалахнули голодним блиском. П'ять фунтів! П'ять хороших англійських фунтів! Людині, яка жила з сонетів і триолетів!