— Який різкий віраж! Що трапилося? — здивовано і трохи збентежено вигукнув Денхем.
— Ми повертаємо назад! — сказав Бейлдон, поглянувши у вікно.
Амфібія зробила велике коло, друге, третє…
— Треба спитати в пілота, — тривожно промовив Денхем. І вони з журналістом попростували до кабіни пілота.
— В чому справа, містер П'юзі?
Обличчя пілота було занепокоєне. Біля пілота стояв розгублений борт-механік.
— Ми не знаходимо острова, — крізь зуби відповів пілот.
— Як «не знаходимо»? Збилися з курсу? — спитав Денхем.
— Ми не могли збитися з курсу, — відповів борт-механік. — Сорок п'ять градусів північної широти і сорок п'ять західної довготи. Точно. А острова не видно. Керування автоматизоване. Найменше відхилення од курсу в ту ж мить відзначили б апарати.
— То чому ж ми не бачимо острова? — спитав Денхем. У голові в нього вже наморочилось.
— Очевидно, тому, що наші очі неспроможні бачити неіснуючі речі. Якщо ми не бачимо острова — значить, його немає! — різко викрикнув борт-механік.
Денхем зблід, похитнувся і схопився за стояк, щоб не впасти.
— Може, несподівано сталася катастрофа, і острів, як Атлантида (це порівняння треба записати), раптово опустився на дно океану? — висловив припущення Бейлдон.
Денхем уже трохи оволодів собою.
— Ніякої катастрофи не могло бути, — палко заперечив він. — А коли б вона навіть і сталася, острів не затонув би враз. Питома вага льоду менша, ніж вага води. А крижані гори миттю не тануть. На острові є радіостанція. Вона розіслала б сигнали біди.
— Але ми взагалі не одержували з острова ніяких радіограм, відтоді як вилетіли з Нью-Йорка, — заперечив Бейлдон.
Це було справді так. І як тільки Денхем не догадався в дорозі встановити з островом радіозв'язок? Але він просто не вважав за потрібне робити це, бо був цілком упевнений, що там усе гаразд.
— А радіомаяк працював? — спитав Бейлдон пілота. Замість П'юзі відповів знову борт-механік: — Сигнали радіомаяка припинилися кілька годин тому.
— Чому ж ви не повідомили мене про це? Цього разу відповів пілот, який досі мовчав: — Ми не надавали значення таким дрібницям. — Чому? — так само запально допитувався Денхем.
— Тому що радіомаяк звичайно працює вночі і в туман. Удень, та ще в таку погоду, він просто не потрібен, — відповів П'юзі.
— До того ж ми одержали повідомлення, що монтаж радіостанції ще повністю не закінчено і тому в її роботі можливі перерви, — додав борт-механік.
Настала гнітюча тиша. Рокіт моторів здавався зловісним. Амфібія кружляла, мов лелека, що прилетів у старе гніздо і замість знайомої домівки знайшов голе місце.
Денхем хруснув пальцями і хриплим, чужим голосом спитав:
— Що ж нам робити?
— Подумати про себе. У баках лишилося зовсім мало бензину, — злісно відповів борт-механік, і в цьому тоні механіка Денхем відчув докір собі, більш ніж докір, — обвинувачення.
Бейлдон глянув у вікно. На водній гладіні, наче навмисно, не видно було жодного пароплава, жодного димка.
«Яке щастя, що ми летимо на літаку-амфібії, — подумав журналіст. — Коли скінчиться бензин, ми зможемо спуститися на воду. Розішлемо сигнали біди, і нас підберуть. Ми перебуваємо на пожвавленому морському шляху. Наше становище не таке вже й погане. А от бідолашний Денхем — пропаща людина… Йому не піднятись… Але яка сенсація…»
— Містер Денхем, дозвольте послати радіотелеграму про те, що острів зник?
Денхем глянув тьмяними очима на Бейлдона, помовчав, ніби не розуміючи запитання, потім гостро відповів:
— Ні! — і непевною ходою подибав у кают-компанію. «Оце впертий! Невже він сподівається, що його острів вирине з морського дна?»
— Чому ж «ні»? — не вгамовувався Бейлдон, ідучи за Денхемом.
Денхем не відповідав. Він важко сів за великий обідній стіл і обхопив голову руками. Обличчя його вмить постаріло.
Амфібія все кружляла. Мотори почали захлинатися.
Раптом Денхем стукнув по столу кулаком, підвівся, нервово заходив по каюті і заговорив наче божевільний:
— Так, так, так. Це витівки Вейса. Проклятого Вейса. Це злочин. Острів загинув, лишається рятувати честь. Ні, острів не загинув. Він не може так швидко потонути. Острів зірвався з якоря. Його треба розшукати. Далеко він не міг запливти… Летіти па розшуки.
— Куди? Та в нас і бензину нема.
— Куди? Та в нас і бензину нема, — луною обізвався Денхем. — В такому разі негайно розіслати сигнали біди. Радирувати всім. Повідомити в Америку, в Штати. Спішно організувати розшуки… Покликати на допомогу близькі пароплави…