— Гм, то ви як, сподівалися, що я проспіваю запитання? — продовжував допитуватися хрущ. — Але, можливо, ви сміялися від того, що я ще тут?
— Та ж ти щойно прилетів!
— Та ні, я, загалом, маю на увазі… Вже цвітуть липи, еге ж? У цю пору кожен поважний хрущ уже давно в землі відкладає яйця, чи відпочиває, це вже кому як. Проте у мене поважна причина, чому цього ще не роблю. Хочете дізнатися, чого в таку спеку я ще літаю?
— Ну звичайно! — відповів ельф. — Без сумніву — цікаво почути.
— Ну що ж, слухайте. Внизу на галявині мені якось сказали, що у нас тут завівся квітковий ельф. А я от хотів би познайомитися з ним. Справа в тому, що ми вилазимо із землі лише кожних чотири роки. А як це робить ельф, мені достеменно невідомо. Ану розминемося, тоді що? Треба скористатися з нагоди, що випала, розумієте?
— Аякже, звичайно, — погодився добрий дух і посміхнувся. — А що ти очікуєш від зустрічі з ельфом?
— Ну, це залежить… — неквапно пустився в роздуми хрущ. — Подивитися спочатку треба. Про тих ельфів стільки усього оповідають, що як наслухаєшся, аж голова обертом іде. Особисто я додержуюся думки, що маю перш за все побачити його і вже точно знати, що це ельф, а не щось там інше. Але найдивовижніше у цих створіннях те, що вони наділені здатністю розмовляти і з квітами, і з комахами, і з чотириногими тваринами та навіть з людиною, ось як. Вам, мабуть, відомо, що хрущеві досить часто доводиться мати справу з людиною?
— Запросто можу собі уявити, — обережно підтакнув ельф.
— Ну, ви ж бо ангел, то кому, як не вам, таке знати!
— Я не ангел, — заперечив ельф.
— Даруйте, а ким іншим ви ще, шановний, можете бути? Я, коли вас побачив, одразу здивувався і довго, зачудовано за вами спостерігав. На вас так приємно дивитися! Проте ви і уявити собі не можете, чого хрущ тільки не зазнає у своєму житті й до чого йому доводиться звикати! А від людини усього можна чекати, повірте вже мені на слово. За таких, щоб його лихо вхопило, обставин скільки ж ото нашому братові доводиться перетерпіти! Нічого ж дивного в тому, що ми, хрущі, маємо таку популярність.
І знову, спостерігаючи за самозадоволеним хрущем, ельф не міг стриматися, щоб не розсміятися. «От бувають же такі!» — подумав він із якимось теплим відчуттям радості. Ельфові було приємно спілкуватися з жуком, отож він продовжував його слухати. «Ану ж, я потраплю йому чимось допомогти… — подумав він. — Зробити добру справу гарного ранку, от це справді по мені».
— Ото ж бо, людина, — зітхав тим часом хрущ, — любить впіймати одного з нас під час польоту. Ви можете в таке повірити?
Ельф згідно кивнув і приховав усмішку.
— А як впіймав, то можна поспостерігати, як той хрущ починає приводити до ладу свої крила. У нас чотири крила, між іншим. Ви про таке знали? У вас, взагалі-то, лише два, але гарненькі, білі такі, вишукані.
Однак продовжимо про людей. Так ось, за великим рахунком — це добродушні створіння. Я не терплю, коли про них починають щось таке сплітати. Бракує їм, правда, такту, ніде правди діти. Дивовижна у них от ця прив’язаність до хрущів. Як тільки настає травень, вони одразу виходять зі своїх домівок і починають нас шукати: трусять дерева і заглядають за нами на землі, куди попадали і чи багато. А як зворушливо люди намагаються з нами завести дружбу. Однак таке їм ще ніколи не вдавалося. Вони заносять нас у свої помешкання, дають там літати і знову ловлять. Ну скажіть, пощо відпускати, а тоді ловити знову? Для того, щоб побачити, як ми злітаємо? А як людина прислуховується до гулу наших крил під час польоту! А ще дивовижним чином вони пускають нас на інших людей. Ви можете собі уявити: стоїть собі та інша людина, говорить, нічого не підозрюючи, про щось, Бог там відає, про що. Балакати їм завжди є про що, бо інтересів у людини дуже багато. А ми, хрущі, ми й летимо на людину, летимо на щось велике, а як інакше? Хто не знає простої речі: з високого місця легше злітати. От і летимо, а навіщо, інакше, сідати на незнайому тобі людину? А на людині є таке місце, лихий його знає, що у них з цим місцем, але тільки починаєш по ньому шкрябати лапами, щоб вище зіп’ятися, а той чи та давай репетувати та смикатися. Деякі навіть підстрибують. Якби ми, хрущі, знали, де конкретно це місце, то, повірте мені, обминали б його десятою дорогою. Тож скажіть мені, на біду, як же дізнатися, де воно?
Ельф дзвінко розсміявся. Його сміх був такий веселий, такий запальний, що хрущ і собі не втримався та захихикав.
— Так воно то так, — сказав він нарешті. — Це воно зраз смішно, а в такій ситуації, котру щойно змалював, справа зовсім не до сміху. Так, шановний, і розчавити запросто можуть.