Лис завмер на місці:
— Ельфе, ти дотримуєшся сторони людей?
— Доволі часто, найчастіше.
— І ти вважаєш, що людина не завдає шкоди живим створінням?
— Та ні, чому ж, — не погодився добрий дух. — Людина робить зло і тваринам, і навіть собі подібним, проте є вже особини, які страждають від таких своїх дій. А це вже початок великих змін. Ти, мабуть, не повіриш у те, що я тобі зараз скажу, але послухай: Земля ще дуже й дуже молода, і те, що буде на ній в подальшому, ми можемо лише собі уявляти. Якби все не бажало вдосконалюватися, то що б рухало наші намагання і прагнення? Одні знають це, інші лише здогадуються, багато роблять таке інтуїтивно, проте всі спрямовують свій погляд вгору, до світла.
— Якщо в твоїх словах істина, — відповів йому лис, — то я так собі думаю: коли настануть такі часи, значить, більше не буде на землі ані лисиць, ані качок, не буде хижого звіра і невинної його здобичі. Або ж, як ми вже раніше казали: всі їстимуть ожину. Та чомусь на таке пристати аж ніяк не можу. Вельми вдячний за обіцяне царство злагоди й спокою, у якому тільки й роботи для мене, що тішитися своїм вегетаріанством.
Ельф знову засміявся своїм дивним сміхом, а Райнер подумав: «Загадковий цей ельф, він сміється з мене, а я не чую себе ображеним, він знає більше ніж я, а цінить мене високо, він ніби розсудливий і все ж — дитина…» Проте добрий дух зацікавив співрозмовника; що не кажи, а лис все-таки найрозумніший серед інших тварин. От він і втямив, що хоче збагнути ельфа. Так, правильно: правда очі коле, але ж ту саму правду можна сказати й так, що вона не завдасть болю нікому. Відомо ж — ранить не правда, напівправда.
— На світі багато людей, — продовжував тим часом ельф, — що уявляють собі рай так само, як і ти. Там ходять у білих одежах, творять самі лише добрі справи, а ще славлять веселим співом Господа, який сидить на своєму троні та радіє з цих гарних пісень. Однак таке царство гармонії та спокою лише в наших мріях, надто — коли страждаємо від несправедливостей земного буття. Насправді рай не десь там, він з нами, в наших душах. І не залежить, хто ми — тварини чи люди, чи навіть маленька травичка, по якій ступаєш. Щойно я замилувався твоєю зовнішністю, метким розумом, ясним поглядом і з якою вправністю за одним лише звуком визначаєш, що то за тварина. Оце все хороше в тобі стане колись довершеним: сьогодні розумієш незначне, а прийде час на розуміння всього, сьогодні веселий норов у гарячій крові, а тоді стане вічна радість. Доки ти живеш, утішаючись внутрішньою свободою, доти живе у тобі рушійна сила прагнути гармонії. Твої цінності є твоїм раєм, а райські блага нескінченні, отож і ти належиш до світу, якого прагне моє серце.
— Гарно сказано, — погодився з ельфом лис, — звідки ти це знаєш?
Видалося, що питання застало доброго духа зненацька.
— Я мало знаю, — невпевнено промовив він. — Ти не думай, що я володію істиною, — просто по-іншому думати не можу. Я люблю все живе, і моїми устами говорить любов. А твердить вона ось що: з часом добрим стане те, що сьогодні красиве.
— Усе, що кажеш, мені надзвичайно сподобалося, — резюмував лис. Він відірвав погляд від ельфа і прислухався. — Вибач, тут така невеличка справа, — попросив Райнер пробачення. — Бачиш он там мохом оброслий пеньок? Він давно вже привертає мою увагу, та ніяк не можу розгадати його таємницю. Дозволь перервати нашу розмову: гляну туди, бо чую дуже привабливий запах.
Лис задріботів мохом поміж стовбурами дерев. Він пересувався так беззвучно, що навіть метелик, який сидів на квітті ожини, не сполохався. Ельф полетів услід, коливаючись білим цвітом у червонястому від надвечірнього сонця присмерку.
Добрий дух бачив, як Райнер тихенько обійшов пеньок, його мордочка виражала напруження та занепокоєння. Несподівано рудий прищулив вуха, які до того стояли сторчма, і загрозливо принишк. Тепер скидалося на те, що він не стежив за здобиччю, а очікував нападу ворога. Лис оглянувся на ельфа, ніби хотів щось сказати, але завагався і промовчав. На противагу всій хижій поставі, його чорний ніс невпинно ворушився, раз за разом втягуючи повітря. Лисячі очі кровожерно зблиснули, і звір низько припав до землі та поповз. Тепер він здавався наполовину меншим, ніж досі.
Під двома грубезними коренями стало видно вхід до нори, яка через пустотілий пеньок вела, здавалося, глибоко під землю. Рудий хитрун старанно перевірив обидва виходи з кубла: один вів нагору, інший був виявлений раніше — боковий. Крім того, лис обнюхав все навколо. У мохові явно виднілася стежка, що ховалася в лісовій гущавині. Тепер Райнер взявся слухати. Він скосив голову і підняв передню лапу.