— А чи багато кролиць у цій мітці захоче втекти з нами?
— Грайр! У нас дуже багато незадоволених. Але ж, Тлайлі, таємницю можна буде розкрити їм тільки перед самою втечею. Не лише Нельтільта — у нас ніхто не вміє тримати язика за зубами, а вивідачів тут повно! Тільки ми двоє повинні скласти план утечі, й поділитися ним можна хіба з Сесусіннан. А коли приспіє час, ми з нею враз усіх зберемо скільки треба!
Кучма зрозумів, що натрапив, сам того не сподіваючись, на надійного й розумного друга, ладного і здатного взяти на себе частину його тягаря. Саме такого друга він потребував найдужче!
— Отже, я доручаю тобі вибрати кролиць, — сказав Кучма.
— А коли ми втечемо?
— Краще тікати після заходу сонця, і що швидше, то краще. Ліщина й інші зустрінуть нас і відіб’ють будь-який патруль. А головне — на нашому боці битиметься той птах! Таке й не снилося генералові Звіробою!
Хізентлай знов замовкла, й Кучма, в душі радіючи і захоплюючись нею, зрозумів, що вона обдумує його план, шукаючи, чи немає в ньому прорахунків.
— Але скількох кролів може подужати той ваш птах? — сказала вона нарешті. — Невже він прожене їх усіх? Це буде велика подія, і будь певен, Тлайлі, сам генерал поженеться за нами з добірним загоном! А ми не зможемо довго бігти. Вони не загублять нашого сліду й рано чи пізно наздоженуть нас.
— Кажу тобі, наші друзі перехитрують і Раду, й Звіробоя. Чи ти бачила коли річку?
— А що таке річка?
— От бачиш! Це довго пояснювати. Але обіцяю тобі, що нам не доведеться бігти далеко. Якщо Оусла дожене нас, ми вмить щезнемо у них з очей!
Вона мовчала, й Кучма додав:
— Повір мені, Хізентлай! Клянусь тобі своїм життям: ми зникнемо з-перед їхніх очей! Я нічого не вигадую, не обманюю тебе.
— Якщо ти помиляєшся, Тлайлі, то можна буде тільки позаздрити тим, хто загине швидкою смертю! — сказала вона нарешті.
— Ніхто не загине! Мої друзі придумали таку витівку, що й сам Ель-аграйра нею пишався б!
— Якщо ти плануєш втечу на вечір, — сказала Хізентлай, — то це має статися не пізніше ніж завтра чи післязавтра. Через два дні наша мітка втратить право на вечірній сильфлай. Ти це знаєш?
— Так, я чув про це. Отже — завтра! Навіщо відкладати надовше? Але тут іще є одна справа: треба прихопити з собою Чорнобіля.
— Чорнобіля? Та його ж охороняє Оуслафа!
— Знаю. Через нього ми ризикуємо ще більше, але я вирішив забрати його з собою. Ось як ми це зробимо. Увечері, коли мітка вийде на сильфлай, ви з Сесусіннан згуртуйте кролиць довкола себе — всіх, кого ти вибереш, — і будьте напоготові. Я зустрінуся з птахом далі на лузі й скажу йому, щоб він напав на вартових, як тільки він побачить, що я побіг у нору. Тоді я швиденько розправлюся з Чорнобілевою сторожею — вони ж не сподіватимуться нічого подібного! За хвилину я його визволю, і ми з ним приєднаємося до вас. Зчиниться страшенна метушня, ґвалт, а ми скористаємося цим і втечемо. Птах нападатиме на кожного, хто спробує переслідувати нас. Затям: біжимо до великої залізничної арки. Друзі вже чекатимуть там. Ви тільки біжіть за мною, а я показуватиму дорогу.
— Може, капітан Горицвіт ходитиме з патрулем.
— Ну й нехай собі!
— Чорнобіль може розгубитись, не побігти зразу. Злякається, як і його сторожа.
— Чи не можна якось попередити його?
— Ні! Сторожа весь час коло нього, й на сильфлай його водять окремо від усіх.
— І скільки ще йому так мучитись?
— Коли його покажуть кролям усіх міток, Рада його стратить!
— Тоді вирішено. Я не втечу без нього!
— Тлайлі, ти дуже хоробрий! Але тут потрібна ще й хитрість! Завтра від твоєї спритності буде залежати все. Пам’ятай, я вручаю тобі життя моїх подруг!
— Може, ти бачиш якісь прорахунки в моєму плані?
— Ні! Але я всього тільки слабка кролиця, що ніколи не бувала за межами Ефрафи… Що коли скоїться щось непередбачене?
— Ризик є ризик! Хіба ти не хочеш утекти звідси й зажити разом із нами на високих пагорбах?
— Ох, Тлайлі! А нам дозволять вибрати собі друзів? Вирити нори й привести маленьких?
— Авжеж! І ми ходитимемо на сильфлай коли схочемо, а не за розкладом! І розказуватимемо казки в Сотах! Обіцяю тобі, це буде чудове життя!
— Тоді я з тобою! Я згодна на будь-який ризик!
— Який я радий, що зустрів тебе, що ти теж опинилася в цій мітці! — сказав Кучма. — До цієї розмови з тобою я просто не знав, що й придумати, що діяти.
— А зараз я вернуся до нашого лігва, Тлайлі. Інші кролі дивуватимуться, чому ти послав по мене, адже я ще не готова до парування. Ми з тобою можемо сказати всім цікавим, що ти помилився.