— Так, так! Я налетіти на них! Вони не зупинити вас!
Цієї миті Кучма помітив, що полем до нього мчить Кервель. Зразу ж, не сказавши Кегаарові більше й слова, він зробив кілька стрибків назустріч Кервелеві й діловито заходився коло кущика конюшини. Коли Кервель підбіг до Кучми, Кегаар пролетів низько над їхніми головами й щез за деревами. Кервель подивився чайці вслід, а тоді спитав:
— Хіба ти не боїшся цих птахів?
— Не дуже я їх боюсь!
— Знаєш, іноді вони нападають на мишей і на кроленят. Ти ризикував тим, що пасся біля цього птаха! Навіщо така необачність?
Замість відповіді Кучма підвівся на задніх лапах і вжарт зацідив Кервелеві у вухо, аж той покотився.
— Ось навіщо! — мовив він.
Кервель підвівся набурмосений.
— Гаразд, я вже зрозумів, що ти важчий і дужчий за мене. Але знай, Тлайлі: для ефрафанського офіцера самої ваги замало! І це нічого не доводить, адже чайки таки небезпечні! Дивно, що вона тут огинається в цю пору. Треба доповісти про це в Раду!
— А навіщо?
— Бо це щось незвичайне. Про все незвичайне й підозріле треба доповідати начальству. Ми пошиємося в дурні, коли про це доповість хтось із наших підлеглих. І як ми скажемо, що не бачили птаха, коли його бачила чи не вся мітка? Негайно ж піду й доповім. Сильфлай вже кінчається, тож, коли я не вернуся вчасно, ви з Гравілатом самі простежте, щоб мітка спустилася в нори.
Кервель пострибав до начальства в нору, а Кучма подався шукати Хізентлай. Він знайшов її і Сесусіннан у тій самій виямці. Обидві кролиці були стривожені й пригнічені. Кучма розповів їм про свої перемовини з Кегааром.
— Невже цей птах і справді нападе на вартових? — спитала Сесусіннан. — Це щось нечуване!
— Нападе, я обіцяю вам! Згуртуйте кролиць, як тільки почнеться вечірній сильфлай! Коли ми з Чорнобілем вискочимо з нори, вартові бігтимуть хто куди, шукаючи укриття!
— А куди нам бігти? — спитала Сесусіннан.
Кучма повів кролиць у поле, звідки було добре видно залізничний насип із аркою, метрів за чотириста від Ефрафи.
— Нас напевне дожене Горицвіт! — сказала Сесусіннан.
— Нехай доганяє! Йому вже дісталось одного разу від Чорнобіля, то де йому подужати мене й птаха! — відповів Кучма. — Але гляньте: он Гравілат уже збирає вартових! Пора й нам. Тільки не хвилюйтеся! Жуйте собі жуйку, подрімайте. А як не спатиметься — гостріть кігті, вони можуть нам пригодитись!
Кролі мітки по одному спустилися в нори, а сторожа повела геть Чорнобіля. Кучма вернувся до свого лігва й спробував одпочити, забувши на час про вирішальний вечір. Але заспокоїтись у нього не вийшло, тож вирішив збути час у веселому товаристві. Обійшов нижні лігва, пограв з іншими кролями в крем’яхи, послухав дві казки й сам розповів одну, а тоді скочив до Кервеля й попросив дозволу перевідати кролів сусідньої мітки. Діставши дозвіл, побіг через Кріксу, попасся разом з «Міткою лівого боку» під час полудневого сильфлаю і спустився з офіцерами тієї мітки під землю. Ці офіцери жили разом в одному великому лігві, серед них були досвідчені ветерани, й він залюбки послухав їхні розповіді про патрулі та всякі їхні подвиги. Після обід, уже спокійний і впевнений в собі, Кучма вернувся у свою нору й проспав, аж поки хтось із вартових розбудив його, щоб ішов на сильфлай.
Кучма побіг нагору. Чорнобіль уже сидів у своїй ніші. Присівши біля Кервеля, Кучма дивився, як кролі мітки виходять на пашу. Хізентлай і Сесусіннан пройшли повз нього, не глянувши в його бік. Вони здавалися спокійними, але Кучма розумів, що вони дуже хвилюються. Ось слідом за останнім кролем на поле вискочив Кервель.
Почекавши, поки Кервель відійде чимдалі, Кучма, швидко озирнувшись на Чорнобіля, й собі вистрибнув з нори. Призахідне сонце засліпило його, й він присів на задні лапи, кліпаючи очима й потираючи писок, поки звик до яскравого світла. Глянувши вгору, побачив Кегаара, що летів над полем.
«Час настав! — подумав він. — За діло!»
Зненацька він почув за своєю спиною крижаний голос:
— Я хочу поговорити з тобою, Тлайлі! Ходімо до кущів.
Кучма опустився на передні лапи, обернувся. Перед ним стояв генерал Звіробій.
37. ХМАРИ ЗАВОЛОКЛИ НЕБО
Першим порухом Кучми було дати бій генералові тут-таки, на місці. Але він зараз же й схаменувся — тільки марно пропав би, адже на поміч Звіробоєві вмить прискочила б уся Оусла. Хоч-не-хоч поки що треба було коритись. І Кучма мовчки пішов за генералом у холодок біля путівця. Дарма що вже заходило сонце, але задуха не розвіювалась. Кучма вичікувально подивився на Звіробоя.