— Думаю, що тут, — сказав він. — Але чи захочуть інші?
— А що робить тут ця миша? — поцікавився Кульбаба.
Ліщина пояснив. Кульбаба спантеличився, як перед ним Кучма.
— Щиро кажучи, я тоді ні про що не думав, коли вискочив допомогти їй, — сказав Ліщина. — Одначе зараз я дещо надумав, потім поясню. Насамперед ми з Кучмою повинні піти поговорити з Падубом. А ти, Кульбабо, збігай, будь ласка, розкажи всім те, що розказав нам, та попитай, як вони хотіли б провести вечір.
Вони знайшли Падуба, Дзвіночка й Чашечку біля того самого мурашника, з якого Кульбаба вперше оглянув шпиль пагорба. Падуб якраз обнюхував лілову орхідею: бузкові квіточки легенько гойдалися від доторків його носа.
— Не лякай її, капітане, а то ще полетить геть! — мовив Дзвіночок. — А може, це сонечко? Он скільки по ній цяточок!
— І коли ти нажартуєшся, Дзвіночку? — добродушно відказав Падуб. — Нам треба добре вивчити цю місцевість. Я не знаю і половини тутешніх рослин. Ця, звісно, не годиться в їжу, але тут хоч бедринцю багато, а він кролям дуже корисний.
Ліщина й Кучма зраділи, побачивши капітана в доброму настрої. Ліщина висловив надію, що Падуб настільки гарно себе почуває, що зможе приєднатися до всіх, але той перебив його запитанням:
— А багато вас усіх?
— Грайр! — відказав Кучма.
— Всі, що залишили колонію разом із тобою?
— Усі до одного, — відповів гордо Ліщина.
— А це хто біжить сюди? Його не було в нашій колонії.
З букового ліска до них мчав Суниця. Наблизившись, він почав виробляти такі самі дивні танцювальні рухи головою і лапами, якими привітали мандрівників на мокрому лузі господарі колонії пасток. Але зразу ж схаменувся, трохи знітився і, щоб не дати Кучмі побурчати, квапливо заговорив до Ліщини.
— Ліщино-ра! — сказав він (при цьому Падуб вражено сіпнувся, але промовчав). — Усі бажають лишитись сьогодні на ніч у новій великій норі й сподіваються, що капітан Падуб зможе розповісти, що сталось та як він прийшов сюди.
— Атож, ми всі хотіли б послухати твою розповідь, капітане, — підхопив Ліщина. — Це — Суниця, він пристав до нас дорогою, і ми раді, що він з нами… Як ти, зможеш розповідати?
— Зможу, — відповів Падуб. — Але мушу застерегти: серця ваші обіллються кров’ю, коли ви це почуєте!
Він так похмуро й сумно вимовив ці слова, що всі помовкли. А за якусь хвилину шестеро кролів — усе мовчки — бігли нагору. Коли примчали на узлісся, їхні товариші паслись, а дехто просто грівся на вечірньому сонечку.
— Звісно, ще не совина пора, — мовив Кучма, — але всім так кортить швидше почути твою розповідь, Падубе, що вони вже й зараз ладні спуститися під землю. Ти згоден?
Кролі один по одному спускалися в нори. Дарма що місця тут вистачало на всіх, але повітря наче було менше, ніж у залі в колонії пасток, тож цього червневого вечора в Сотах трохи відчувалася задуха.
— Ми можемо легко зробити так, щоб тут було більше прохолоди, — сказав Ліщині Суниця. — Там, у великій залі, ми, було, відкривали деякі тунелі на літо й закривали їх на зиму. Завтра прориємо ще один хід на вечірню сторону, й сюди доходитиме вітерець!
Ліщина вже був розтулив рота, щоб попросити Падуба почати розповідь, коли із східного ходу вигулькнув Вероніка.
— Ліщино, — сказав він, — там твоя… гм, гостя, твоя миша хоче поговорити з тобою!
— Ой, а я забув про неї! Де вона? — спитав Ліщина.
— Біля виходу.
Ліщина виліз нагору, де його дожидала миша.
— Ти вже йдеш? — спитав він. — Нема небезпеки?
— Йду, — відповіла миша. — Не чекати сову. Але ось що я хотіти сказати. Ти — помогти миші. Колись миша помогти тобі. Ти кликати — миша прийти.
— Фрітх у ставку! — пробурмотів Кучма за Ліщининою спиною. — Ще припхається з усією мишачою ріднею! Наші Соти кишітимуть мишами! Ліщино, чом ти не попросиш їх вирити нам пару нір, га?
Ліщина провів очима мишу, що шмигнула у високу траву, а тоді вернувся в Соти і вмостився біля Падуба. Капітан якраз почав свою розповідь.
21. «САМ ЕЛЬ-АГРАЙРА ЗАПЛАКАВ БИ»
— Тієї ночі, коли ви пішли з колонії, Оусла погналася за вами. Відтоді наче вічність минула! Ми пройшли вашим слідом до струмка, але Треара, коли йому доповіли, що ви подалися за течією, сказав, що не варто ризикувати й переслідувати вас далі. «Пішли, то й пішли!» — сказав він. Тільки розпорядився, щоб арештували кожного, хто вернеться в колонію. Я негайно припинив розшук.