Одного вечора, коли Ель-аграйра й Трусь-трусь вигрівалися на осонні, луками підійшов до них принц Райдуга, ведучи кроля, якого Ель-аграйра ніколи не бачив.
— Доброго тобі вечора, Ель-аграйро! — сказав принц Райдуга. — Бачу, твій народ зажив краще, ніж було в Кельфазінських болотах, а всі кролиці риють нори в пагорку. Чи вже вирили нору для тебе?
— Так, — відповів Ель-аграйра. — Ось у цій норі живемо ми з Трусь-трусем. Ми як побачили цей пагорок, так його і вподобали.
— Гарний пагорок, — підтакнув принц Райдуга. — Але, на жаль, я мушу звістити тобі волю самого Пана Фрітха: ти не повинен більше жити в одній норі з Трусь-трусем.
— Не жити більше в одній норі з Трусь-трусем? — перепитав вражений Ель-аграйра. — Чому ж це?
— Ель-аграйро, ми знаємо тебе з твоїми витівками, а Трусь-трусь майже такий хитрий, як і ти. Вас двоє в одній норі — це вже занадто. Скоро ти хмари з неба крастимеш! Ні, Трусь-трусь хай пошукає собі нору в іншому кутку колонії. Хочу познайомити тебе з цим кролем. Звати його Гуфса. Подружи з ним і дбай про нього!
— Звідки він? — спитав Ель-аграйра. — Щось я досі не зустрічав його ні разу.
— Він прийшов з іншої країни, — сказав принц Райдуга, — але він такий самий кріль, як і всі ви. Допоможи йому обжитися тут. А поки він обвикнеться, я певен, ти поділишся з ним своєю норою.
Це була така прикрість для Ель-аграйри і Трусь-труся, ота заборона жити вдвох в одній норі! Але Ель-аграйра мав за правило ніколи нікому не виказувати свого гніву, а з другого боку — йому було жаль Гуфси, бо той, мовляв, такий самотній та осиротілий, опинився на чужині, далеко від свого народу. Тож він люб’язно запросив Гуфсу до своєї нори й пообіцяв йому всіляку допомогу, а Трусь-трусь переселився до іншої нори в далекому кутку колонії.
Спочатку Гуфса був дуже приязний з усіма, кожному старався догодити. Однак мало-помалу Ель-аграйра почав помічати, що всі його задуми чомусь розладнуються. Якось навесні він повів гурт кролів попастися на зелені вруна, й вони наскочили на чоловіка з рушницею, який походжав кругом поля, — тож кролі раді були, що хоч зосталися живі-здорові. Іншим разом Ель-аграйра назнав гарну капустяну грядку й прорив туди нору попід парканом, а коли вернувся вранці, нора була загороджена колючим дротом. I став Ель-аграйра подумувати. чи не розказує хтось про його затії людям.
І надумав він випробувати Гуфсу, щоб упевнитися, чи не від нього всі ті прикрощі. Він узяв Гуфсу в поле й показав йому стежку, що начебто вела до комори, повної брукви та ріпи, сказавши при цьому, що хоче податися туди з Трусь-трусем наступного ранку. А сам Ель-аграйра і не думав туди йти. І він більше нікому-нікому про ту стежку чи комору не сказав. Наступного дня він обережно пішов тією стежкою і знайшов пастку, наставлену серед трави.
Тоді Ель-аграйра не на жарт розсердився. Звісно, він не уявляв собі такого, щоб Гуфса ставив сильця сам чи щоб навіть знав, що буде поставлено пастку. Але очевидно, що Гуфса спілкувався з кимось — чи не з принцом Райдугою? А вже принц Райдуга передавав Гуфсині відомості фермерові або єгереві, ніскільки не турбуючись, до чого це може призвести. Отже, через Гуфсу його кролям загрожувала небезпека — а що вже й казати про пісне життя без салати й капусти! Тоді Ель-аграйра спробував не ділитися своїми планами з Гуфсою. Але ж у кролячій колонії таємниць не буває, бо кролі бережуть таємниці тільки від інших тварин, тож Гуфса так чи інак про все дізнавався. Може, вбити Гуфсу? Але ж тоді прийде принц Райдуга і хтозна, чим це кінчиться. Ба навіть тримати що-небудь у таємниці від Гуфси було небезпечно, бо коли Гуфса зрозуміє, що його шпигунство викрито, він скаже про це принцові Райдузі, той забере його і придумає щось ще гірше.
Ель-аграйра думав і думав. Думав він і того вечора, коли принц Райдуга знов завітав до його колонії.
— Ель-аграйро, ти геть перемінився останнім часом, — сказав йому принц Райдуга. — Може, ти просто розлінувався? А то ще люди почнуть довіряти тобі! Я оце йшов мимо та й надумав заглянути до тебе, щоб подякувати тобі за твою добрість до Гуфси. Здається, він у тебе почуває себе як удома.
— Як у себе вдома, а як же ще? — підхопив Ель-аграйра. — Наша нора повна радості, а ми з Гуфсою робимося що не день, то гарніші. Але я все кажу своєму племені: «Не довіряйте ані принцам, ані…»
— Ну, Ель-аграйро, — урвав його принц Райдуга, — досить того, що я можу довіритися тобі. А щоб остаточно упевнитися в цьому, я надумав виростити чудову грядку моркви за пагорком. Земля там добра, і я певен, що врожай буде на славу. Надто якщо ніхто й не думатиме красти моркву. Якщо хочеш, ходи подивися, як я засіватиму грядку!