— Залюбки піду! — прийняв запрошення Ель-аграйра.
Він, Трусь-трусь, Гуфса й ще кілька кролів пішли з принцом Райдугою за пагорок та й допомогли посіяти моркву. Але в душі Ель-аграйра бушував: це ж принц Райдуга просто дражнився з ним, посіявши моркву у нього під носом!
— От і чудово! — мовив принц Райдуга, коли кінчили сіяти. — Я, звісно, знаю, що ніхто й не подумає красти мою моркву. Але якщо хтось та вкраде хоч одну морквину, Ель-аграйро, то я розсерджуся не на жарт. Якщо, наприклад, по моркву піде король Дарзін, то я певен, що Фрітх забере в нього королівство й віддасть комусь іншому.
Ель-аграйра зрозумів, що має на увазі принц Райдуга: якщо впіймає його, Ель-аграйру, на морквяній грядці, то або вб’є його, або поставить іншого кроля над його народом. Від самої думки, що замість нього Кролячим Князем настановлять Гуфсу, Ель-аграйра аж зубами скреготнув. Але вголос тільки й сказав: «Авжеж, авжеж! Дуже слушно й справедливо!» І принц Райдуга пішов собі геть.
Коли минуло більше місяця від дня сівби, однієї ночі Ель-аграйра з Трусь-трусем пішли глянути на моркву. Її ніхто не проривав, густо й пишно зеленіла гичка. Ель-аграйра припустив, що корінці мають бути ледь тонші за передню кролячу лапу. І саме тоді, коли він при місяці милувався морквяною грядкою, в голові його зародився план. Він уже так стерігся Гуфси, що всамітнився з Трусь-трусем у якійсь покинутій норі й довгенько з ним радився. І там Ель-аграйра поклявся Трусь-трусеві, що таки покраде моркву принца Райдуги та ще й на додачу зробить так, що Гуфса муситиме піти від них. Тоді друзі розійшлися: Трусь-трусь подався на ферму добути зерна, а Ель-аграйра до ранку збирав слимаків, хоч яка то бридка робота.
А надвечір Ель-аграйра пішов і розшукав Йону-їжака, що дріботів попід живоплотом.
— Йоно! — гукнув він їжака. — Хочеш багато-багато слимаків?
— Авжеж, хочу, Ель-аграйро! — відповів Йона. — Тільки спробуй їх нашукати! Був би ти їжаком, то знав би, як це нелегко.
— Ну, то ось тобі купа слимаків! — сказав Ель-аграйра. — їж, призволяйся! Але я дам тобі ще більше слимакiв, коли ти зробиш те, що я попрошу тебе, й не питатимеш навіщо. Ти вмієш співати?
— Співати, Ель-аграйро? Де й хто чув, щоб їжак співав?!
— Гаразд, — мовив Ель-аграйра. — Але доведеться тобіспробувати поспівати, якщо ти хочеш слимаків. О! Там, у канаві, лежить старий порожній ящик, якого викинув фермер. Він нам знадобиться…
Тим часом Трусь-трусь у лісі розмовляв із Гавоком— фазаном.
— Гавоку, ти вмієш плавати? — спитав він.
— Та що ти, Трусь-трусю! Я уникаю води як тільки можу, — відповів Гавок. — Я страшенно не люблю води! Та коли б довелося, то я, мабуть, протримався б трохи на воді.
— Чудово! — сказав Трусь-трусь. — А тепер слухай. Я маю багато зерна (а ти ж знаєш, як нелегко добути зерно в цю пору!) і все це зерно віддам тобі, якщо тільки ти поплаваєш трохи в ставку на узліссі. Ось ходімо туди, і я тобі все поясню дорогою!
Фу-Інле — коли зійшов місяць, — Ель-аграйра заліз у свою нору й застав Гуфсу вдома.
— Ой, Гуфсо, як добре, що я знайшов тебе! — сказав він. — Ходи зі мною, бо я більш нікому не можу довіритись. Тільки ми з тобою, а більш ніхто не повинен про це знати!
— А в чім річ, що треба зробити, Ель-аграйро? — спитав Гуфса.
— Я оце дивився на ту моркву принца Райдуги, — відповів Ель-аграйра. — Я вже не витримую! Ніколи не бачив такої гарної моркви. І я надумався покрасти її — ну, може, й не всю. Узяти багато кролів на таку виправу — біда буде. Рано чи пізно про це довідається принц Райдуга. А як підемо тільки ти та я — ніхто й ніколи не довідається, хто покрав моркву.
— Я піду, — згодився Гуфса, — але краще завтра вночі.
Бо він подумав, що так устигне доповісти про все принцові.
— Ні, — сказав Ель-аграйра, — негайно! Зараз же!
А сам подумав: чи не стане Гуфса відговорювати його від цього задуму? Та коли глянув на Гуфсу, враз переконався, що той уже бачить погибель Ель-аграйри, а себе — королем над усіма кролями.
І вони почимчикували при місячному світлі. Довго йшли попід живоплотом, аж ось дійшли до старого ящика, що лежав у канаві. А на ящику стояв на задніх лапках Йона-їжак. Його колючки були утикані пелюстками шипшинового цвіту, і він видавав якісь чудні звуки — суміш вереску й рохкання, ще й вимахував передніми чорними лапками. Кролі стали й задивилися на Йону.