Уранці зірвався холодний вітер, тож ми пересиділи в тих вигрібанках до ні-Фрітха. Потім вигодинилось, і ми подалися вперед по росі. Надвечір здибали якогось зайця. Я спитав його, чи не знає він, де тут поблизу розташована велика кроляча колонія.
«Ефрафа? — перепитав він. — Невже ви йдете в Ефрафу?» — «Може бути, якщо вона так називається», — відповів я. «А ви знаєте, що це за колонія?» — «Ні, не знаємо, але хочемо знати, де вона!» — «Ну, тоді ось вам моя порада: беріть ноги на плечі й тікайте, не оглядаючись!» — сказав заєць і помчав далі.
Я саме розмірковував, що б це могло означати, коли на пагорку перед нами виросли три кролі — достоту, як я прийшов був арештувати тебе, Кучмо, тієї ночі, — й один із них сказав: «Покажіть ваші мітки!» — «Які мітки? Я нічого не розумію», — відповів я. «Отже, ви не з Ефрафи?» — «Ні, ми не з Ефрафи, але йдемо туди». — «Ідіть за нами!» — наказав він. Ані спитав, чи здалеку ми йдемо, чи не промокли, ані ще щось подібне, як завжди вітаються-знайомляться кролі. Отож ці троє повели нас схилом наниз, і так ми опинилися в Ефрафі, як вони називають свою колонію. І ось що я вам скажу: ми супроти них — купка задрипаних, сонливих заброд!
Це величезна колонія, багато більша за колишню нашу, де головував Треара. Найдужче всі вони бояться одного: коли б люди не натрапили на їхню колонію та не заразили білою сліпотою. Все життя у них підпорядковане одній меті: щоб ніхто не здогадався про існування колонії. Нори всі замасковані, й солдати Оусли всякчас командують усіма кролями. В їхній колонії ніхто не владний розпоряджатися своїм життям. Натомість вони мають відносну безпеку й охорону, якщо тільки варто платити за неї такою дорогою ціною.
Крім Оусли, у них є так звана Рада, і кожен член Ради має свій якийсь обов’язок. Один відповідає за харчування, інший — за маскування, ще інший — за відтворення потомства тощо. Рядові кролі не мають права перебувати на поверхні в неналежний час. Одночасно вся колонія не повинна пастися на поверхні — пасуться вони по черзі, змінами. Як тільки народжується кріль, на ньому ставлять мітку. Я бачив їх — це рубці від глибоких укусів! Ставлять мітки під підборіддям, на стегні й на передній лапі. Відтоді все життя, скільки житиме кріль, видно буде, до якої він належить мітки. На пашу можна вийти лише в час, визначений для твоєї мітки.
— І хто ж не пустив би мене попастись тоді, коли мені хочеться? — прогарчав Кучма.
— Оусла — ось хто! Це в них найстрашніше! Я сам не повірив би, коли б не побував там. За Головного у них кріль на ім’я Звіробій. Вони називають його генералом. Про нього я розповім трохи далі… Безпосередньо йому підлягають капітани, кожен з яких командує «міткою» — гуртом однаково позначених кролів. Капітанові підлягають офіцери й солдати. В будь-яку пору дня й ночі на поверхні вартує-патрулює та чи та «мітка». Якщо десь поблизу з’явиться людина, вартові завчасу подають сигнал усім ховатися під землю. До вітру там можна ходити лише в певних місцях — у канавах, а буруб'яшки треба загрібати. Якщо солдати здибають когось на поверхні в неналежний час, вони вимагають, щоб порушник показав свою мітку. Фрітх один знає, яка буде кара, коли бідолаха не зуміє виправдатись. Буває, що кролі у них цілими днями не бачать Фрітхового лиця. Якщо «мітці» випадає іти на сильфлай вночі, то пасуться вночі, байдуже, чи там дощ чи холод. Вони позвикали все робити під землею: розмовляти, гратися, паруватись. Якщо чомусь «мітка» не може у свій час піти на сильфлай — ну, наприклад, коли поблизу працює людина, — то це їм справжня біда. Вони пропускають чергу на сьогодні й голодні дожидають черги наступного дня.
— Але ж від такого життя вони, мабуть, робляться і на нормальних кролів несхожі? — спитав Кульбаба.
— Це справді так! — відповів Падуб. — Там більшість може робити тільки те, що їм велено. Вони не бувають за межами Ефрафи, не знають, як пахнуть елілі. Єдина мрія у кожного кроля Ефрафи — потрапити до Оусли заради її пільг. А єдина мрія кожного члена Оусли— потрапити до Ради. Рада має все найкраще. Але до оусланців у них дуже суворі вимоги. Вони по черзі ходять Великим Патрулем — так у них називається обхід околиць дозором. Буває, Великий Патруль кілька днів поспіль ходить по відкритій місцевості. Призначення патруля подвійне: вони розвідують усе, що тільки можна розвідати й заразом солдати проходять школу витривалості, спритності й хитрості. Якщо патруль натрапляє на глессіля, вони його повинні захопити й привести в Ефрафу. А коли глессіль опирається, його вбивають. Це, мовляв, для того, щоб блукач не привертав уваги людей. Коли натраплять на щось нове й підозріле, то доповідають генералові Звіробою, і тоді Рада вирішує, що робити.