— Я сподіваюсь, що обійдеться без бою, хоча, звісно, така можливість не виключена, — зауважив Ліщина. Зрештою, буде довга дорога додому з кролицями, і на той випадок, якщо трапиться зіткнутися з Великим Патрулем, потрібна достатня кількість бійців, щоб із тим патрулем упоратись.
— Нам доведеться проникнути в саму Ефрафу? — несміливо поцікавився Чашечка.
— Ні, ми не…
— От уже не думав, що коли-небудь доведеться виступити проти тебе, Ліщино! — урвав Падуб. — Я можу тільки повторити знову: в Ефрафі нас спіткає цілковиту поразка! Я розумію, на що ти розраховуєш, Ліщино: на те, що у генерала Звіробоя не знайдеться жодної такої розумної голови, як у наших Ожини й П’ятого. Твоя правда: мудреців у них немає. Але кролиць звідтіля не умкнути! Вони наздоженуть вас разом із кролицями і повбивають. Я знаю, що ти тільки хочеш облагодіяти нас, але прислухайся до голосу розуму, відмовся від цієї затії! Від такого місця, як Ефрафа, треба триматись якнайдалі!
Соти загули, загомоніли.
— Правильно!
— Не хочемо, щоб нас порозривали на шматки!
— Але ж Ліщина-ра знає, що робить!
— Це так далеко…
— Я не піду!
Ліщина терпляче дожидав тиші. Нарешті він сказав:
— Перед нами вибір. Ми можемо тихенько собі сидіти й намагатись якось прожити, або ж спробувати зробити все раз та гаразд. Звичайно, є великий ризик — всі чули, що спіткало Падуба з його посольством. Та хіба ми не ризикували весь час, відколи покинули колонію Треари? І що б ви хотіли робити? Сидіти на місці й видряпувати один одному очі через двох кролиць, коли в Ефрафі повно кролиць, які залюбки підуть жити до нас, от тільки ми боїмося піти й привести їх?
— А що думає П’ятий? — викрикнув хтось.
— Я охоче піду в цей похід, — спокійно мовив П’ятий. — Ліщина каже чистісіньку правду, і план його бездоганний. Але ось що я обіцяю вам усім. Якщо згодом у мене виникнуть якісь сумніви чи лихі передчуття, я поділюся з вами!
— А я не буду нехтувати слова П'ятого, — пообіцяв Ліщина.
Запала мовчанка. Тоді заговорив Кучма:
— Знайте, я теж іду в Ефрафу. І, якщо це про щось вам говорить, Кегаар полетить за нами!
Знявся здивований гомін.
— Звичайно, декому доведеться лишитися в колонії, — сказав Ліщина. — Годі й думати, щоб із нами йшли кролі з ферми, і я не умовлятиму тих, хто вже туди ходив іти до Ефрафи вдруге.
— А я таки піду, — заявив Срібний. — Я всією душею ненавиджу генерала Звіробоя та його Раду й хочу допомогти їй пошити його в дурні! Зрештою, вам же потрібен провідник, що знає туди дорогу.
— І я піду, — сказав Чашечка. — Ліщина-ра одного разу врятував мене… Тобто я хотів сказати, що він знає, що я… — Він зовсім збентежився. — Хай там що, а я піду, — повторив він тремтячим голосом.
Щось затупотіло в тунелі, що виходив у ліс.
— Хто там? — гукнув Ліщина.
— Ліщино-ра, це я, Ожина!
— Ожина! — повторив Ліщина. — Де ж ти був?
— Даруй, але я не зміг прийти раніше, — сказав Ожина. — Я оце розмовляв з Кегааром про наш план. Він уніс до плану багато важливих поправок. Якщо я не помиляюсь, ми таки ловко пошиємо генерала Звіробоя в дурні! Спочатку я сумнівався, а тепер я певен, що все у нас вийде чудово.
— Ну то що ж — гайда в Ефрафу! — вигукнув Дзвіночок і продекламував:
— Я піду — хоча б тому, що мені цікаво! — додав він. — Я все розкривав і закривав рота, мов пташеня, думав: от-от мені туди покладуть той славетний план. Але де там! Ніхто й не збирається нагодувати мене планом! Мабуть, Кучма цього разу перевдягнеться грудуділем і вивезе всіх кролиць просто через відкрите поле!
Ліщина рвучко повернувся до Дзвіночка, але той сів на задні лапи й пропищав:
— Пробачте, генерале Звіробою, я просто маленький грудудільчик і полив своїм бензином оцю травицю, то ви будьте ласкаві, звольте скуштувати цієї травиці, а я тим часом покатаю вашу даму…
— Дзвіночку, щось ти дуже роздзеленчався! — зауважив Ліщина.
— Пробач, Ліщино-ра! Я тільки хотів трохи всіх звеселити, щоб не було так страшно йти в те жахливе місце!
— Слухайте всі! — сказав Ліщина. — Збори на сьогодні закінчено. Хай кожен подумає і сам вирішить, як це заведено у кролів. Хто не хоче йти, той ні в якому разі не повинен іти в Ефрафу, але вже видно, що дехто з вас має намір іти. А зараз я піду ще сам поговорю з Кегааром.
Ліщина знайшов Кегаара в лісі. Своїм довгим дзьобом той терзав страшенно смердючий шмат коричневого! м'яса, що ледве трималося на плетиві тонесеньких кісточок. Ліщина гидливо поморщив носа.