— Пане Лішшино, шужих кролів нема! Мабуть, їм не подобатись переходити залізницю! — доповів він.
— Чудово! А далеко звідси до річки, Кегааре?
— Ні, ні! Недалеко, в лісі!
— Прекрасно! А ми знайдемо, де перейти, ще за дня?
— Так, так! Я показати вам міст!
Кролі пройшли зовсім небагато лісом, як зачули: і справді близько річка. Грунт під лапами став сиріший і м'якіший, запахло осокою і водою. Раптом поміж дерев прокотився пронизливий крик кулика, залопотіли крила, захлюпотіла вода. Ось вони вже й почули саму річку, її рух. Цей тихий, але могутній голос річки підказав кролям, яка вона велика, широка й бистра. Такої вони, певно, ще ніколи не бачили. Зупинившись серед живокосту й низькорослої вільшини, кролі почали переглядатись, щоб підбадьорити одне одного. Потім боязко пострибали туди, де кінчались дерева. Ось Ліщина разом із П’ятим видибав на зелену стежку, що бігла понад берегом.
Стежка поросла майже рівним моріжком, на ній не було ні бур’янів, ні кущів, бо все те вирубували для своєї зручності рибалки. Між стежкою і самою річкою буяла прибережна рослинність: верболіз, іван-чай, блошниця, ранник, квітучий конопельник. Іще троє кролів вистрибало з лісу. Поміж кущів верболозу проглядала гладенька, блискотлива поверхня річки, незрівнянно ширшої та бистрішої за Енборн. Ніде не видно було ніякої небезпеки, але кролі нітилися, достоту люди, коли потраплять у якесь величне місце, де почуваються дуже мізерними.
Раптом над річкою розлігся хрипкий голос Кегаара, аж кропив’янка злякано вилетіла з куща:
— Пане Лішшино, шого ждати?
— Не знаємо, куди йти! — відповів за Ліщину П’ятий.
— Міст блисько! Ви йти фперед, башити міст!
Хоча тут, де вони сиділи, стежку від річки відділяли густі зарості, далі, відчували вони, кущів не було. П’ятий рушив уперед, за ним пошкутильгав Ліщина.
Ось попереду завидніла гладенька, неприродна поверхня дороги. Вона перебігала на той берег — по мосту, метрів десять завдовжки. Нічого незвичайного в цьому Ліщина не добачив. Ідея моста була незбагненна для нього. І Ліщина бачив тільки ряд стовпців і перил обабіч дороги. Його непокоїло тільки те, що на цьому гладенькому відтинку дороги не було ніякого укриття. Тут кролі опиняться на видноті, тут їм нікуди буде тікати — тільки вперед по дорозі!
— Як ти думаєш, П’ятий, тут можна ризикнути? — спитав він.
— Не розумію, чого ти турбуєшся? — відповів П’ятий. — Ти ж ходив на ферму, в повітку до хатніх кролів — ото було небезпечно! А тут що? Ходім, а то всі дивляться, як ми вагаємось!
І П’ятий вискочив на дорогу. Швидко роззирнувся й пострибав до моста. Ліщина подибав за ним, ближче до поруччя. Оглянувшись, уздрів позад себе Чашечку. Добігши до середини моста, П’ятий спокійнісінько присів і почекав, поки наблизяться Ліщина й Чашечка.
— Прикиньмося, ніби розглядаємо щось дуже цікаве! — запропонував П’ятий. — І наші всі зацікавляться, побіжать побачити, на що ж ми дивимося!
Бортика на мосту не було — якби хто з них оступився, то й шубовснув би у воду з метрової висоти. Виткнувши носи з-під нижнього перильця, вони задивилися вгору за течією і вперше побачили перед собою цілу річку. Міст не злякав Ліщину, а річка, її величина, — злякала. Дбайливо доглянута форельна річка Тест видалася йому цілим світом води. Ця рухома гладінь завширшки добрих десять метрів сліпила кролям очі своїми блищиками. Віддзеркалення дерев стояли в ній незворушно, мов на озері. Над водою — ніяких комишів. Вода була прозора-прозора, крізь неї видніло встелене чистою жовтавою жорствою дно; навіть посередині тут було трохи більше метра глибини. Зненацька, ліниво махнувши пласким хвостом, з-під моста випливла велика, завбільшки з кроля, рибина кольору жорстви. Кролі стояли прямо над нею і добре розгледіли темні, чіткі плями у неї на боках. Вона зависла на стромині, ледь вигинаючись довгим тілом. Гнучкі рухи її тулуба нагадали Ліщині кішку з ферми В’язовий Гай. Ось вона легким порухом підпливла до самої поверхні, а тоді підняла над водою тупе рило, й кролі побачили широко роззявлену білу-білу пащу. Не кваплячись і ритмічно ворушачи хвостом, рибина втягла в себе водоміра, що плив собі на поверхні, й знов занурилась у воду. Навсібіч пішли кола, заколивалися відбитки дерев у воді, порушилась прозорість. Помалу знов запанувала гладінь, і знов спостерігачі побачили, як рибина ворушить хвостом на глибині.