Через кілька годин добрий старий вчитель із Овертона, прогулюючись полями, натрапив на малого Звіробоя. Побачивши кроленя, що пищало, штовхаючи носом захололе тіло матері, він вирішив забрати його додому. Старий вчитель урятував малому Звіробоєві життя, поселивши його у себе в кухні й годуючи молоком із піпетки. Трохи підрісши, кроленя почало їсти висівки й зелень. Але росло воно дуже дике й лихе, ладне кусати всіх і кожного. Коли Звіробою виповнився місяць, він мало не роздер учителевого кота, що був кинувся на нього в кухні. А через тиждень, уночі, він зірвав дріт із дверцят клітки і втік на волю.
Не маючи досвіду життя на волі, більшість кролів у його становищі зразу стає жертвою елілів. Але не такий був Звіробій, щоб коритися долі. Поблукавши кілька днів, він набрів на невелику колонію і силою своїх кігтів та гарчанням змусив тих кролів пустити його в нору. Незабаром він став тут Головним Кролем, убивши двох: свого попередника й суперника в боротьбі за владу. В бою він був страшний, адже бився на смерть і зовсім не зважав на будь-які рани, використовуючи свою величезну, як на кроля, вагу, щоб підім’яти під себе суперника. А кролі, що не мали духу стати з ним на герць, не могли не визнати в ньому справжнього ватажка.
А Звіробій ладен був битися з будь-яким елілем, меншим за лисицю. Одного вечора він напав на щеня абердінської породи, яке здумало пополювати в лісі, й вигнав його звідти. Куниці не діяли на нього своїм гіпнозом, і Звіробій плекав мрію вбити коли не горностая, то хоч би ласицю. Змірявши межі своєї фізичної сили, він зрозумів, що задовольнити дедалі більше жадання влади зможе одним-єдиним шляхом: побільшивши колективну силу своїх підданців. Йому потрібне було ціле королівство! Великою небезпекою були люди, але й цю трудність можна було подолати хитрістю й дисципліною. Тож Звіробій повів своїх кролів на пошуки місця, яке найкраще відповідало б його задумам: де б вони могли — добре замаскуватися від людей і максимально застерегтися від руйнації та знищення.
Ефрафа збудувалася на перехресті двох зарослих травою путівців. Обабіч одного з них дерева й кущі росли так щільно, що він нагадував зелений тунель. Під Звіробоєвим керівництвом переселенці вирили під кущами, серед коріння дерев і вздовж канав глибокі нори. Колонія зразу ж почала процвітати. Звіробій стежив за всім з невтомним запалом, який викликав у кролів колонії вірнопіддану пошану, змішану із страхом. Коли кролиці стомлювались рити, він продовжував риття за них, поки вони спали. Наближення людини Звіробій помічав за півмилі. Він бився з пацюками, сороками, білками, а раз напав навіть на ворону. Коли у кролиць з’явилися виводки, він стежив за тим, як кроленята росли, й відбирав найдужчих для війська, сам навчаючи їх військового мистецтва. Він нікому не дозволяв покидати колонію. Ще на зорі їхнього життя на новому місці троє спробували втекти, але він завернув їх назад.
Колонія розросталась, і Звіробій помалу виробив свою систему керівництва. Коли б цілі зграї кролів висипали на поля для ранкового та вечірнього сильфлаю, це б усім кинулося в вічі. Тож він придумав систему міток, щоб кожну таку групу виводив на пашу свій офіцер з допомогою солдатів. Вечірні й ранкові години, найкращі для паші й тому улюблені у всіх кролів, розподілялись почергово між усіма групами. Всі ознаки, все, що свідчило про присутність кролів, ретельно маскувалось.
Офіцери й солдати Оусли мали певні переваги, порівняно з рядовими ефрафанцями: більшу свободу пересування, вибору подруг і часу для сильфлаю. Всякий прояв недбальства на службі загрожував їм пониженням у посаді й позбавленням усіх привілеїв. Звісно, простих кролів за всілякі порушення карали суворіше.
Коли Звіробій побачив, що вже не встигає скрізь давати лад, він запровадив Раду. Туди увійшов дехто з Оусли, але решту вибрано тільки за відданість генералові. Були, щоправда, й такі, що потрапили до Ради завдяки своїй здібності давати хитромудрі поради. Он старий Підсніжник уже й недочував, але ніхто не знав краще за нього, як добитися найбільшої безпеки для колонії. Це ж на Підсніжникову пораду переплетіння нір різних міток не зв’язувались між собою, щоб у випадку заразного захворювання чи масового отруєння однієї мітки не постраждала вся колонія. Чи зародиться яка змова, то не пошириться так швидко. Без дозволу офіцера не дозволялось відвідувати нори інших міток. Знов же на Підсніжникову пораду генерал, хоч і не зразу, постановив більше колонію не розбудовувати, щоб не зростав ризик виявлення колонії людьми та не послаблювався контроль центральної влади. Це рішення далось йому нелегко, бо така нова політика суперечила його жаданню дедалі більшої могутності. Кипучій енергії генерала потрібен був вихід, тож невдовзі після того, як колонія перестала рости, він запровадив Великий Патруль.