Спочатку не був ніякий не Великий Патруль, а прості набіги в межах околиці. Генерал візьме чотирьох-п’ятьох оусланців та й подасться з ними шукати пригод. Першого разу вони задовольнилися тим, що добили хвору гику, яка проковтнула мишу, яка, своєю чергою, наїлась труєного посівного зерна. Наступного разу наскочили двох глессілів, яких узяли в полон і змусили приєднатися до Ефрафи. Генерал не був просто забіяка, та й годі. Ні, він знав, як підохочувати інших кролів, як пробуджувати в них дух змагання. Скоро вже офіцери просилися вести патрулі. А Звіробій давав їм таке чи таке завдання: прочесати певну місцевість, чи немає там глессілів, або з’ясувати, чи є в якійсь там повітці пацюки, щоб напасти на них згодом і прогнати геть. Але на ферми та городи їм заборонено було потикатись. Один із дозорів під командою капітана Зозулинця виявив невелику кролячу колонію біля гаю Натлі. Негайно туди рушила експедиція на чолі з самим генералом. Колонійку розгромили, а полонених привели в Ефрафу, й дехто з них навіть удостоївся честі бути прийнятим до Оусли.
З часом патрулювання стали здійснювати регулярно, й влітку й ранньої осені одночасно ходили два чи й три патрулі дозором. На великій відстані довкола Ефрафи не лишилось більше ніяких кролів, а кожного, хто випадково заблукав до її околиць, швидко виловлювали. Але патрулі зазнавали тяжких втрат, бо їхні маршрути стали відомі довколишнім елілям. Часто командирові патруля доводилось діяти з величезною відвагою і застосовувати весь свій досвід, щоб виконати завдання й привести бодай частину патруля назад до колонії. Але вся Оусла пишалася своїм сповненим небезпек життям, і до того ж Звіробій мав звичку власною персоною виходити в поле, щоб перевірити, як справується патруль. За милю від Ефрафи, шкандибаючи в дощ попід живоплотом, командир патруля міг натрапити на генерала, що, мов заєць, сидів собі під будяком, і доповідай тут-таки, що ти зробив або чому відхилився від маршруту. Патрулювання було школою хитрих слідопитів, прудких бігунів і лютих бійців, а нещасливі випадки (дарма що їх могло бути п’ять-шість на місяць) цілком влаштовували Звіробоя, адже так регулювалася чисельність населення колонії і завжди були в Оуслі вакансії, за які змагалися молоді шанолюбні кролі. Генералові подобалось, що молодняк змагається за право ризикувати своїм життям під його проводом, хоча він і справді вірив (а з ним вірили і члени Ради, і вся Оусла), що це ще не дуже дорога ціна за безпеку й мир колонії.
Одначе цього вечора, вийшовши з-під ясенів, щоб поговорити з капітаном Кервелем, генерал терзався неспокоєм. Ставало все важче й важче контролювати чисельність населення колонії. Перенаселеність ставала серйозною проблемою — незважаючи на те, що кролиці нечасто приносили виводки. Для блага колонії це було добре, але ж от біда: кролиці стали неспокійні, ними нелегко було керувати. Не так давно гурт молодих кролиць прийшов на засідання Ради з проханням дозволити їм піти з колонії. Спочатку вони говорили мирно, обіцяли зайти так далеко, як тільки Рада побажає, та коли з’ясувалось, що їхнього прохання не задовольнять ні на яких умовах, так розвередувались-розкричались, що Рада мусила вдатися до крайніх заходів. Загальне невдоволення з цього приводу ще й досі не розвіялось. До того ж останнім часом трохи підупав авторитет Оусли серед рядових кролів.
Недавно Великий Патруль захопив чотирьох бродячих кролів, що видавали себе за посланців якоїсь іншої колонії. Їх зарахували до мітки «Ліве плече». Генерал намірявся згодом довідатися, звідки прийшли ті глессілі. Але з допомогою простенької хитрості бродягам пощастило обдурити командира їхньої мітки, напасти на вартових і втекти під покровом ночі. Звісно, генерал розжалував командира мітки капітана Бурячка, викинув його з Оусли геть, але ж, покаравши невдаху, хоч і по заслузі, він поставив сам себе в нелегке становище. Адже Ефрафа й так страждала останнім часом від нестачі вмілих та досвідчених офіцерів. Менше ніж за місяць генерал утратив трьох своїх найкращих помічників. Винахідливий і хоробрий Гірчиця, що очолив погоню за чотирма втікачами, загинув під поїздом. Біда іде ще й другу веде: тільки дві ночі тому солдати патруля, що обходив північні кордони володінь колонії, повернулися з жахливою вістю, що їхнього капітана Мальву розтерзала лисиця. А Мальва був дуже досвідчений, винятково шанований офіцер. Обставини його загибелі здалися генералові вельми підозрілими. Незадовго перед сутичкою з лисицею Мальва був натрапив на слід чималого загону кролів, які з півночі йшли в напрямку Ефрафи. Мальва повів патруль по сліду того загону, але не встиг він наздогнати порушників, як раптом навперейми патрулю кинувся якийсь чужий кріль. Капітан спробував зупинити його, але тієї миті лисиця, що, повне, гналася за чужинцем, вискочила з яру і враз прикінчила сердешного Мальву. Зоставшись без командира, патруль вернувся до колонії, і Жовтоцвіт, другий офіцер, учинив правильно. Одначе той чужий кріль як крізь землю провалився, а безглузда, нічим не відшкодована загибель капітана Мальви налякала всю Оуслу.