Це було тихесеньке гудіння вглибині мого мозку, якого я досі не помічала. Але тепер я чітко його чула. Що б він сам не казав, але М-Бот був живіший, ніж намагався мене запевнити. Я це просто відчувала.
Я почала засинати.
Він знову заговорив, ще тихіше:
— Бачите, Спенсо, просто накази — єдине, що я чітко розумію. Мій колишній пілот, старе завдання. Таким я був.
— То стань кимось іншим.
— Ви хоч уявляєте наскільки це складно?
Я замислилася про власну боязливість, відчуття втрати й розгубленості, яке охопило мене, відколи довелося робити все те, про що раніше я тільки нахвалялася. Щільніше закуталася в ковдру.
— Не верзи дурниць, — сказала я. — Нащо мені ставати іншою людиною?
Він змовчав, і мене остаточно віднесло в сон.
31
Наскільки б нетривалий і прямолінійний не був, перший політ на М-Боті займав мої думки наступні два тижні тренувань. Петляючи серед уламків у супроводі Веремії, я доганяла креллівський корабель, але замріялася, і ворог утік.
— Агов! — гукнула Кіммалін під час перегрупування. — Ви це бачили? Я не розбилася!
Задумана, я одним вухом слухала їхню розмову.
— А от я розбилася, — буркнула ФМ. — Врізалася в уламок і вибухнула.
— Це не твоя провина! — підбадьорила її Кіммалін. — Свята казала: «Провал — це завжди наш власний вибір».
— До того ж, ФМ, — додав Артуро, — за весь час тренувань ти розбивалася найменше з-поміж нас.
— Якщо й надалі чудитиму так, цей рекорд довго не протримається, — кинула дівчина.
— Сьогодні ти розбилася навмисно, — озвалася Веремія, — бо від тебе цього ніхто не очікував. Просто ти — бунтарка.
ФМ тихенько гмикнула.
— Усі ви здатні на те, чого від вас не очікують, — оголосив по груповій лінії Йорґен. — Наприклад, хоч раз вишикуватися рівно. Амфі, це я тобі.
— Зараз, зараз, — бовкнув Артуро, рівняючи корабель. — Хоча, ФМ, суто технічно, Йорґен розбився менше разів за тебе. Щоправда, й літає він в половину менше. Складно розбитися, коли висиш на місці, покрикуючи на групу і роздаючи накази.
— Як казала Свята, — урочисто додала Кіммалін, — «Провал — це завжди наш власний вибір».
Йорґен не став захищатися, але я, почувши, як він тихенько зітхнув, насупилася. Це була правда, що коли ми тренувалися, він переважно висів на краю поля бою, роздаючи нам поради й накази. Проте інші, напевно, поводилися б інакше, аби знали, що він до ночі засиджується тут, тренуючись окремо.
Мені враз зробилося соромно. Позивний Йорґена і ставлення до нього одногрупників — усе це було частково моєю провиною. Він на таке не заслужив. І хоч направду бував нестерпним, але дуже старався.
Кобб дав нам нову вправу, і в голові мені забриніли слова Ріка: «А я що? По-твоєму, я — боягуз?»
Я була переконана, що це не так. Але в дитинстві завела собі тверде правило, яке вигадала, наслухавшись казок Ба. Хороші люди — хоробрі, погані — боягузи. Я знала, що мій батько був хорошою людиною, тому мені було очевидно, що він не міг утекти з поля бою. Крапка. Кінець історії.
Однак мені ставало чимраз тяжче дотримуватися настільки спрощених поглядів. Ми з Веремією заприсягнулися не бути боягузками. Та чи хоч один боягуз утікав колись навмисне? Ще жодного разу я не хотіла дременути з поля бою, але відчуття від справжньої битви досі мене гнітили. Пригнічення це було нічим не меншим від болю, який завдавала мені втрата Біма і Ранньої.
Невже подібне відчуття — виникнувши на одну коротку мить — змусило батька втекти? А коли так, то чи могла я вірити власній обіцянці не робити цього?
Я обминула великий уламок, але при цьому мало не зачепила крило Веремії.
— Дзиґо, зберися, — гукнула вона. — Зосередься на грі, очі на м’ячі.
— На м’ячі?
— Вибач, спортивний жаргон.
— Я нечасто бувала на матчах.
Робітникам квитки видавали за видатні заслуги. Однак мені хотілося потеревенити бодай про щось, аби хоч трохи відволіктися від своїх переживань.
— Я навіть не знаю, як у ту гру грають. На говербайках? Ви там літаєте на них?
— Не зовсім, — відповіла Веремія, виляючи туди й сюди, щоб відірватися від креллівського корабля, від якого в цій вправі ми повинні були втікати. — Підйомні кільця для діґбольних мотоциклів набагато менші, ніж на зорельотах. Максимальна швидкість наших мотоциклів була три Д, однак на кожну машину виділявся обмежений час перебування в повітрі, тому головне завдання гравця — чітко розрахувати слушний момент.
Проказала вона це ностальгійним тоном.