— Скучаєш за грою? — спитала я.
— Трошки. Більше — за своєю командою. Але тут цікавіше. — Переслідувач накрив нас вогнем із гармати. — Тут більше ризику, більше руху.
Ухиляючись від ворожого обстрілу, ми одночасно пірнули і розділилися. Веремія продовжила гнатися за нашою ціллю, поки я залетіла ззаду за переслідувачем, щоб відігнати його і прикрити її.
Відтак догнала Веремію і прилаштувалася позаду неї. Наша ціль просувалася на надмалій висоті, всього за сотню футів над землею. Ми опустилися нижче і, піднімаючи куряву, помчали за ворогом попри величезний давній уламок. Розібраний на важливі запчастини, він лежав там, ніби скелет на розкопаній могилі.
— А ти що? — запитала Веремія, поки ми неслися над долинами в погоні за ціллю. — Ти ніколи не розповідала, чим займалася до СОНу.
— Хіба ми не маємо тримати очі на м’ячі?
— Так, але не тоді, коли я хочу про це знати.
— Ну, я... Я ловила щурів.
— Для харчової фабрики?
— Ні. Для себе. Фабричні щуролови працюють у нижніх підземеллях, а я зробила собі власний арбалет і ходила по дальніх печерах, полюючи на здобич. Мама продавала м’ясо робітникам за талони.
— Ого. Злам системи.
— Ти справді так думаєш?
— Точно.
Від її слів мені потепліло на душі, і я усміхнулася.
Крелл крутнувся і шуснув у небо.
— Він мій, — крикнула я, додала прискорення і кинулася за ним, спостерігаючи, як датчик перевантаження сягає максимальної позначки.
Сьогодні, подумки звернулась я до крелла, твої обвуглені останки змішають з курявою, що вкриває цю планету, а вітер розноситиме луну твоїх передсмертних стогонів! Я майже нагнала корабель і була вже на достатній відстані для активації ІМІ, щоб зруйнувати його щит.
Прошмигнувши повз мене, вистрілила Веремія, і в моїй кабіні залунав сигнал, сповіщаючи про відімкнення щита. Креллівський корабель вибухнув і розсипався на вогненні уламки.
Веремія захоплено звискнула, а я зашарілася, пригадавши свої думки. Обвуглені останки, змішані з пилом? Вітер, що розносить відлуння передсмертних криків? Колись настільки милі мені, тепер ці речі здавалися... словами, достойними не стільки героїні, скільки людини, що видає себе за неї. Батько ніколи так не говорив.
Поки я перезапускала щит, на моїй панелі приладів засвітилася лампочка: на зв’язок вийшов Кобб.
— Гарна робота, — похвалив нас він. — З вас виходить непогана команда.
— Дякую, Кобб, — сказала я.
— Було б краще, якби Дзиґа могла бути з нами постійно, а не ночувала в печері, — додала Веремія.
— Скажеш, коли вирішиш нагадати про це адміралці, — відповів Кобб, — щоб я встиг сховатися десь подалі й не чути її вереску. Кінець зв’язку.
Лампочка згасла, і Веремія підлетіла до мене.
— Вона несправедлива до тебе, Дзиґо. Ти ж крута. А те, що ти завжди кажеш — це просто фантастика!
— Дякую, — відказала я, відчуваючи, як спаленіють мої щоки. — Але зараз мені через це трохи ніяково.
— Не дай їм заклювати себе, Дзиґо. Будь собою.
Але хто я?
Я подивилася вгору, гадаючи, чи здатна симуляція відтворити прогалини в уламках, крізь які видно справжню височінь.
Прогнали ще пару вправ, коли Йорґен нарешті покликав нас на шикування. Ми стали рядком, і я перевірила свій годинник. Лише шістнадцята? До кінця заняття було ще кілька годин. Може, Кобб вирішив закінчити трохи раніше, щоб відправити нас на додаткове заняття на центрифузі, як напередодні?
— Що ж, ви готові до наступного уроку, — оголосив Кобб по радіо.
— Будемо вчитися користуватись гарматами? — вигукнула Кіммалін.
Я подалася трохи вперед і зиркнула на неї крізь вікно кабіни. З гарматами ми вправлялися вже кілька тижнів.
— Вибачте, — додала вона. — Це я перезбудилася.
Перед нами з’явився креллівський бомбардувальник. Будову він мав міцнішу, ніж звичайні винищувачі, а хоч форми був такої ж, по центру корпусу, між крилами, в нього висіла величезна бомба, більша навіть за сам зореліт. Я здригнулася, пригадавши, як на власні очі бачила той, за яким ми з Бімом вирішили полетіти.
Трохи далі завирував бій: креллівські кораблі проти наших.
— Наші зенітні гармати покривають відстань до ста двадцяти кілометрів від «Альти», — сказав Кобб. — Гармати повинні бути достатнього розміру, щоб пробивати креллівські щити і знищувати великі уламки. Однак великі розміри накладають обмеження на їхню функціональність, тож вони влучно стріляють на великі відстані, але майже безсилі впритул. Якщо креллам вдасться опуститися достатньо низько — приблизно на шістсот футів від поверхні — вони безперешкодно пройдуть під зоною ураження великих гармат. Менші установки, як такі, за якими працювала Скритна, недостатньо потужні, щоб пробивати щити, тому вони недієві без допомоги винищувачів, які зніматимуть ворожий захист за допомогою ІМІ.