— Я намагаюся бути корисним, бо розумію, що люди неідеальні та непослідовні.
Я зітхнула і вийшла з саду, починаючи найнуднішу частину шляху.
— Ті битви були дуже цікаві, — продовжив М-Бот. — Я... радий, що в деяких із них вам вдалося вціліти.
Крок, тоді інший. Хто міг би подумати, що сидіння в коробці, коли єдине, чим ти рухаєш — це руки, може так виснажувати? Почувалася я так, ніби мій мозок вирвали з голови, побили ломакою, а тоді запхали назад.
— Ви дуже приваблива й інтелектуальна, — промовив М-Бот. — Спенсо, чи правильно функціонує моя програма моральної підтримки? Е-е-е, ви досить двонога і напрочуд ефективно перетворюєте кисень на двоокис вуглецю, надзвичайно важливого газу для життєдіяльності рослин і...
— Я просто стомилася, М-Боте. Сьогодні був важкий день.
— Дев’ятнадцять боїв! Щоправда, чотири з них було одним і тим же боєм, просто інвертованим і поданим з дещо видозміненими схемами льоту ворога.
— Так, бо все це — відтворення історичних битв, — мовила я. — Як сказав Кобб...
Я зупинилася.
— Спенсо? — перепитав М-Бот. — Я не чую ваших кроків. Ви вирішили тимчасово зупинити свою двоногість?
— Відтворення історичних боїв, — повторила я, усвідомлюючи щось, до чого мала б допетрати вже давно. — То в них є записи історичних боїв?
— Вони відстежують рух усіх своїх кораблів, — сказав він, — і мають записи кожнісінького маневру. Припускаю, це їм необхідно для тривимірного моделювання і подальшого аналізу битв.
— То думаєш... у них може бути запис Битви за «Альту»? У якій...
У якій батько дезертирував.
— Я в цьому переконаний, — мовив М-Бот. — Це ж найвизначніша битва в історії вашого народу! Вона заклала основу... Ой! Ваш батько!
— Ти здатен мислити в тисячу разів швидше від людини, — сказала я, — але так довго складав докупи настільки прості факти?
— Для розмови я навмисне сповільнююся. Бо якщо запущу процес на повну потужність, мені наша розмова сприйматиметься так, ніби один склад вимовляєте по кілька хвилин відносного часу.
Це здалося мені логічним.
— Запис того бою. Ти можеш... викрасти його? Щоб показати мені?
— Я можу перехоплювати лише ті сигнали, які транслюються активно, — відказав він. — Здається, СОН намагається звести бездротову комунікацію до мінімуму, щоб не привертати уваги очей.
— Чого? — перепитала я.
— Очей. Я... Я не знаю, що це означає. Цей сегмент даних втрачено з мого банку пам’яті. Гм. — Корабель говорив дуже щирим тоном. — Пригадую тільки цитату: «Для передачі даних використовувати дроти, уникати трансляції в ефір, а швидші процесори оточувати захисним щитом. Інакше існує ризик привернути увагу очей». Цікаво, що б це означало? Дуже цікаво...
— То може, наша система комунікації не настільки примітивна, як ти кажеш? Що, як вони просто пильнують?
Я знову рушила. Рюкзак здавався важелезним, наче напханий гільзами з відстріляних снарядів.
— Хай там як, — промовив М-Бот, — а я припускаю, що десь на базі повинен бути архів. Якщо в них справді є запис Битви за «Альту», це — найперше місце, де його зберігали б.
Я кивнула. Не розуміла, зраділа я чи лише більше засмутилася від усвідомлення того, що — хай навіть суто гіпотетично — можу переглянути останній бій батька і на власні очі побачити, чи справді він дезертирував. Тоді в мене будуть... Що в мене буде? Докази?
Чалапаючи далі, я намагалася добрати, чи достатньо голодна, щоб повечеряти одразу по приходу, а чи просто звалитися спати. Уже підходячи до печери, помітила, що радіо знову блимає.
Піднесла передавач до голови.
— М-Боте, я майже вдома, можеш не...
— ...загальній тривозі, — озвався голос оператора. — Адміралка викликає всіх пілотів, включно з кадетами, на базу для негайного вильоту. Повторюю: група з сімдесяти п’яти креллівських кораблів прорвалася через поле уламків на 104.2-803-64000. Усіх активних пілотів підняли по загальній тривозі. Адміралка викликає всіх пілотів...
Я застигла на місці. Уже майже забула, для чого Кобб дав мені передавач. Але чому сьогодні? Чому не в інший день?
Сімдесят п’ять кораблів? Це ж дві третини максимальної кількості сил для одної навали. Трясця!
Я крутнулася, окинула оком довгий шлях, що пролягав назад до «Альти», але зрештою таки змусила себе ворушитися і побігла.
32
Впріла, захекана, я дісталася до бази СОНу. На щастя, тренування в спортзалі мені заміняли щоденні піші походи в академію і назад, тож у формі я була непоганій. Отримавши від охоронців дозвіл заходити, знову пустилася бігти. Примчавши в роздягальню, хутенько накинула гермокостюм.