— То як? — під’юдила ФМ.
— Ой, — озвався Артуро. — Вибач, я просто... ждав, що зараз щось ляпне Недд. Звичка. Дай-но я підрахую точну відстань. — На консолі комунікації блимнула лампочка. — Кобб, як далеко ми від поля бою?
— Приблизно за п’ятдесят кілометрів, — відповів Кобб. — Лишайтесь на місці, кадети. Загін «Перемога» уже готовий вилітати. Вони вас підмінять.
Його лампочка згасла.
— Гарний підрахунок, Амфі, — сказала ФМ.
— Для мене показник справжнього розуму — вміти знайти того, хто вже зробив усю роботу за тебе, — відказав він. — Гарна приказка вийде, еге ж, Скритна? Буде тобі чим козирнути.
— Е-е-е... хай благословлять тебе зорі.
— Так не чесно, — образилася Веремія. — Ми мусимо битися. Ми вже майже випускники, мені вже набридли симуляції. Скажи, Дзиґо?
Вдалині спалахи позначали бій, у якому одні гинули, а інші, як я, втрачали друзів.
Мені не подобалося, що в серце мені прокралася ця підступна тривога. Це вагання, цей страх. Сьогодні я була сильніша — мабуть, через втому. Може, якщо вийде потрапити в бій, я покажу себе... Самій собі.
— Так, Веремія має рацію, — відказала я. — Треба вбивати креллів, а не час.
— Ми виконуємо наказ, — мовив Йорґен. — З командуванням не сперечаються. Дивно чути від вас про те, що ви вже справжні пілоти, і бачити повну відсутність розуміння основ військової субординації.
Я закусила губу і відчула, як від збентеження розпікається моє обличчя. Він казав правду. Чортів Принда.
Тож я примусила себе сидіти тихо й чекати на заміну. Нам мали прислати резервні загони, що, разом із зорельотами, базувалися в нижніх підземеллях. Робили це задля дотримання балансу: ми не могли допустити, щоб разом із «Альтою» загинув увесь СОН. Проте всі кораблі, які не призначалися для термінових вильотів треба було спершу підняти на поверхню.
Засвітилася лампочка Коббової лінії, і я заледве стрималася, щоб не охнути. Правду кажучи, того дня, після довгого тренування, ми були зовсім не в бойовій формі. Я наготувалася розвертатися і летіти назад.
— Креллівський загін, — сказав Кобб. — Вісім кораблів.
Що?
— Прямує на 125-111-1000, — провадив Кобб. — Наші розвідники засікли його на малій висоті. Командире, ваша підміна за п’ять, коли не десять, хвилин льоту, тож вам доведеться вступати в бій.
Вступати в бій?
— Вас зрозумів, командире, — відказав Йорґен.
— Наскільки розгледіли розвідники, це стандартні креллівські винищувачі, — мовив Кобб. — Адміралка віддала наказ наблизитися, переконатися, що серед них нема бомбардувальника, а тоді знищити або відігнати. Великі зенітки деактивують, щоб не зачепити вас у бою, але якщо вам вдасться вимкнути щит на котромусь із ворожих кораблів, його зіб’ють малі гармати. Якщо ж вдасться виманити ворога на більшу висоту, про нього попіклуються великі. — Він замовк. — Підключаю вас до загальної бойової лінії. Щасти, кадети. Слухайтеся свого командира і не забувайте, чого навчилися було на тренуванні. Цього разу все по-справжньому.
Лампочка погасла.
— Нарешті! — вигукнула Веремія.
— Летітимемо широким строєм, — наказав Йорґен. — Ви чули координати: 125-111-1000. Це близько до землі, тому пильнуйте відносну висоту. Вперед!
Розбившись на пари, ми розтягнулися широкою шеренгою. Я була з Веремією, Йорґен — з Артуро, а ФМ — з Кіммалін. Ми пролетіли ущелину, звернули на схід і попрямували до заданих координат. Майже одразу помітили ціль: вісім креллівських кораблів летіли U-подібним строєм.
— Командире, ми з вами, — почувся в загальній лінії жіночий голос. — Два зорельоти класу «Вал». Говорить Рейнджер сім, позивний «Мантія».
— Рейнджер вісім, позивний «Наголос», — додав чоловічий голос.
Клас «Вал». Це, мабуть, наші розвідники. Поки що їх було не видно, але я знала, що вони приєднаються до нас у бою.
Втома знову поступилася місцем збудженню. Це відбувалося зі мною. Справжній бій. Не випадкова сутичка, а справжній наказ знищити ворожий загін.
— Дякую вам за допомогу, рейнджери, — сказав Йорґен. — У нас наказ перевірити, чи нема серед тих кораблів бомбардувальника, тож я попрошу вас тримати зв’язок із диспетчером. Ми зайдемо широко і спробуємо розбити їхній стрій. Пильнуйте, щоб ми нікого не пропустили.
— Підтверджую, — відповіла Мантія.
— Командо, слухай мій наказ, — звернувся Йорґен до нас. — Розгін до маґ-3, на підльоті скинути швидкість до бойової — яка кому зручніша. І не губіть напарників. — Зітхнувши, додав: — Хай бережуть вас зорі.
— І вас, командире, — кинув Артуро.
Обидва промовили ці слова тривожно, і моя рішучість похитнулася. Це мені геть не сподобалося, бо я не хотіла бути боягузкою.