— Вперед! — наказав Йорґен.
— О, так! — скрикнула Веремія, додаючи прискорення.
Я рвучко шугнула за нею, несучись по небу до ворога. Так само як і на симуляції, помітивши наше наближення, крелли кинулися врозсип. Вони не дбали про напарників, покладаючись на технологічну перевагу своїх кораблів над нашими координованими діями.
Я трималася ззаду і трохи лівіше од Веремії. Вийшовши з прискорення, ми синхронно звернули праворуч і обрали собі за ціль одного з креллів. Ми перебували в зоні уламкопаду, який, однак, складався з дрібних шматків, що швидко згорали високо над нами. Повз нас, тягнучи за собою хвости диму, пролітали поодинокі брили середнього розміру, однак жодна з них не підходила для маневрування за допомогою світлових гарпунів.
Знизивши швидкість до бойової, ми впали на хвіст своїй цілі. Я трималася на безпечній відстані, щоб Веремія не зачепила мене своїм ІМІ. Над нами прошмигнули два «Вали», розроблені спеціально для високих швидкостей і уникнення радарів, однак для бою обладнаних не дуже добре.
— Мантіє, — сказала я, натиснувши кнопку, — говорить «Небовись» десять, позивний «Дзиґа». Корабель, за яким я йду, — звичайний перехоплювач.
— Прийнято, — відповіла Мантія.
Розмови решти своїх одногрупників я не чула. Кожен передавав інформацію по окремому каналові, тож лишалося тільки сподіватися, що розвідники поспіватимуть приймати звіти від усіх. Притиснуті майже до землі, облітаючи великий кратер, ми з Веремією вильнули праворуч, тоді — ліворуч. Напарниця спробувала підійти ближче до ворожого корабля, щоб вимкнути його щит, але промазала, і той круто звернув угору.
Я продовжувала переслідування. Веремія тихенько вилаялася, доганяючи мене.
— Дзиґо, за нами немає хвоста, тож пропоную збити те відро, до того як йому не прийшли на підмогу.
— Згодна.
Я не відривала погляду від цілі, прикувавши до неї всю свою увагу. Датчики в моєму шоломі — які я навчилася успішно ігнорувати — нагрілися. Дивлячись, як ворог вигулькнув з-за кратера і взяв крен на правий бік, мені подумалося, що я можу передбачити будь-який його маневр.
Зосередься. Забудь про все. Відпусти вагання і страх. Є тільки ти, твій корабель і ціль.
Ближче.
Ближче.
Ще трохи.
— Потрібна підмога!
Кіммалін.
Моя концентрація розвалилася, і я вилаялася. За Кіммалін гналося троє креллів. Трясця! ФМ намагалася зайти ззаду і прикрити її.
Облишивши переслідування, ми з Веремією кинулися на поміч Кіммалін.
— Відкриваємо вогонь, — сказала я, і ми одночасно почали інтенсивний обстріл, через який усім трьом переслідувачам довелося зайняти оборонну позицію, відпустивши Кіммалін.
— Дякую, — сказала ФМ, стаючи позаду неї.
Тоді я помітила Йорґена та Артуро, які відбивалися від трьох креллів. У такому запеклому місиві, щоб не розкриватися, хлопці не наважувалися активувати ІМІ.
— Треба зняти окремих креллів, щоб отримати чисельну перевагу, — сказала я Веремії.
— Правильно, — погодилась вона. — На рахунок три, згода?
— Ну то вперед, — сказала я, і ми удвох полетіли на іншого крелла.
На вигляд був той корабель такий самий як і той, який ми переслідували кілька миттєвостей тому: та ж форма, ті ж дроти, що тріпочуть позаду. Не було схоже, щоб хоч один із їхнього загону ніс бомбу.
Я передала інформацію розвідникам, і ми погнали крелла подалі від основного бою. Коли він спробував зрізати ліворуч, я додала швидкості й відтиснула його. Відрізаний від групи, він спробував відірватися від нас по прямій, розігнавшись спочатку до маґ-3, потім — маґ-4.
— Він мій! — крикнула Веремії і, на повному прискоренні, кинулася вперед.
Я була готова до такого випаду. За останній тиждень ми стільки разів проробляли цей маневр, що діяла я на автоматі. Виконавши бездоганний маневр, Веремія підлетіла впритул до ворога і активувала ІМІ. У блакитному спалаху відключилися її й крелловий щити. Я хутко підлетіла до них і відкрила вогонь, з подивом спостерігаючи, як ворожий винищувач вибухає розсипом плавленого металу. Наша тактика спрацювала!
Радісно верескнувши, ми з Веремією сповільнилися, і я крутнулася прикрити її, поки вона перезарядить свій щит. Повз мене пронісся і з гуркотом розбився об землю уламок.
— Невже ми пролили першу кров? — спиталася я, натискаючи на кнопку. — Йорґене, ми збили одного!
— Вітаю, — відповів він напруженим голосом.
Відтак я заходилася проглядати решту поля бою. Вони з Артуро досі відбивалися від трьох ворожих кораблів, іншого, схожим на наш із Веремією маневром, відігнали подалі і намагалися збити розвідники. Це означало...