37
Поки дійшла до «Альти», я розробила більш-менш чіткий план.
Він цілковито залежав від однієї людини, котра, як я точно знала, мала доступ до архівних записів боїв.
Кабінет Кобба був крихітний і стерильно чистий від будь-яких слідів його особистості. Жодного тобі знімку на стіні, ні одної книги на полицях.
Того дня він сидів за своїм вузеньким столиком, перечитуючи звіти й відмічаючи в них щось червоним олівцем. Я постукала у віконце, він повернув голову до мене, а тоді повернуся до роботи.
Я відчинила двері.
— Тебе шукала ФМ, — кинув він, кладучи аркуш на стос паперів перед собою. — Я сказав їй, що не знаю, де твоя печера. Але якщо хочеш зв’язатися з іншими, перемкни передавач на 1250. Це приватна лінія родини Артуро.
— Дякую. — Я глибоко вдихнула і повела, ретельно підбираючи підготовані заздалегідь слова: — Сер, сподіваюся, за це в мене не виникне неприємностей, але ми з Йорґеном їздили забрати значок Веремії. Щоб передати її рідним. — Я зробила крок уперед і поклала значок на стіл. — Йорґен зв’язався з наземними силами підтримки і сповістив їх, що ми приїдемо.
Кобб зітхнув.
— Ну, думаю, це не заборонено. — Підняв значок. — Ти вже повідомила пошуковців?
— Е-е-е, ні, сер.
— Отже, додаткова писанина для мене, — мовив він.
— А ще ми влаштували їй похорон, сер, — додала я. — Це найкраще, що ми могли зробити. Ви перекажете її батькам?
Він сховав значок.
— Таке їм сподобається, кадетко. Думаю, почувши це, навіть пошуковці не розсердяться. Але прошу, постарайся цього тижня більше не створювати мені клопотів.
— Спробую, сер, — сказала я, розмірковуючи, як би найкраще перейти до того, за чим прийшла до нього. Мені потрібне було щось, що не викликало б у нього зайвих підозр: — Я хотіла б провести лікарняний з користю. Така довга відпустка — занадто для мене.
— Від цих лікарняних користі жодної, — погодився Кобб. — Тіор мені подобається. Вона відстоює необхідність психологічної допомоги та інші правильні ідеї, але ніяк не збагне, що останнє, що потрібно солдатам після трагедії — це купа вільного часу.
— Мені зараз не можна літати і тренуватися, але... — Я вдала, ніби задумалася. — Може, мені дозволять повивчати старі битви? Щоб почерпнути з них щось корисне?
— Архів розташовується у корпусі Є, — кивнув у той бік Кобб. — Там є відтворювачі для перегляду записів. Щоб пройти туди, тобі знадобиться мій код доступу: два, шість, чотири, нуль, сім.
Усі мої аргументи, які я так ретельно підготувала і була готова надати йому, вмить розчинилися в мене на устах.
Усе виявилось настільки просто.
— Е-е-е, дякую, — витиснула з себе я, силуючись приховати захват. — То я, мабуть, піду і... е-е-е... займуся ділом.
— Кадетам в архів не можна. Якщо у тебе виникнуть неприємності, скажи, що я прислав тебе за чимось і йди. Якщо знадобиться, напишу звіт. Бісова бюрократія. — Кобб переклав аркуш з одного стосу на інший. — Дзиґо, і ще одне.
— Сер?
— Буває так, що відповіді, яких ми шукаємо, неспівставні із запитаннями, які ставимо. — Подивився прямо на мене. — Інколи боягуз виставляє дурнями навіть найрозумніших.
Поглянувши йому у вічі, я почервоніла, пригадуючи, що наговорила йому спересердя попереднього дня: «Лише тому, що ви прагнете виправдати власне боягузтво через те, що катапультувалися, ми не зобов’язані чинити так само!»
— Сер, мені шкода за...
— Іди. Я зараз не в тому гуморі, щоб з’ясовувати з тобою стосунки.
— Так, сер.
Я вийшла з кабінету. Той погляд у його очах. Він розумів, чому я хочу переглянути записи старих боїв, легко мене розкусив. Тоді нащо дав мені свій код?
Знайшовши потрібний корпус, я ввела код і рушила вздовж полиць. На багатьох стояли книги, які привіз з собою ще старий флот: історії різних країн Старої Землі, праці філософів — переважно старий мотлох. Утім, були там і сучасніші твори — головно посібники та підручники з історії.
В архіві були й інші пілоти: тут і там на синьому комбінезоні зблискував значок. Дивлячись на них, я розуміла, чому Кобб дозволив мені прийти сюди. До випуску мені залишалося менше ніж два місяці. З одного боку, не вірилося, що пройшло аж стільки часу, коли ж з другого — програма була напрочуд насичена.
Хай там що, а скоро мені нададуть сюди повноцінний доступ. Напевно, розуміючи, що я й так доберуся до таємниці, Кобб не заперечував, коли це станеться зараз. Або ж, може, розумів, що навіть після випуску такого привілею мені нізащо не дадуть, тому вирішив допомогти?