— Але ми продовжуємо програвати, — кинула я, підсуваючись ближче до столу і стишуючи голос: — Ви ж усі це знаєте. Коли так триватиме й надалі, крелли нас задушать.
Усі замовкли, Артуро роззирнувся навкруги, перевіряючи, чи не чутно нас за сусідніми столиками.
— Керівництву не подобається, коли ставлять такі запитання, — сказала Кіммалін. — Пригадуєте, як Артуро підняв цю тему за вечерею, і офіцер з-за сусіднього столу наказав йому замовкнути? Кобб єдиний, хто дозволяє ставити незручні запитання.
— Бо їм потрібне гарматне м’ясо, — кинула ФМ, — позбавлені всякої ініціативності, співчуття, душі, пілоти, які сліпо виконуватимуть, що їм наказано.
Подружка Артуро вийшла з вбиральні й попетляла між столиків до нас. Я нахилилася ближче.
— Просто подумайте про це, бо мене ця думка не полишає, — шепнула я, мацаючи через кишеню чип із записом.
Розмова перейшла на легші теми, але ФМ зблиснула на мене очима і усміхнулася. Мовби пишалася моєю допитливістю. Раніше вона мала мене за чергового зомбі з мізками, промитими пропагандою про нескорених. Але вона не знала мене справжньої. Не знала, що більшість свого життя я прожила за межами їхнього суспільства, тиняючись тунелями і збираючи мотлох.
Особисто я вважала, що нескореним, на відміну від звитяжців з казок Ба, бракує мужності, героїзму. Але мені здавалося, що на одному ми з ФМ таки сходилися: керівництво СОНу щось явно недоговорювало.
Дозволивши ФМ — а насправді Артуро — купити мені третій кошик чипсів, я нарешті попрощалася з товариством. Як би приємно не було повечеряти в їхньому колі, на мене ще чекали важливі справи.
Настав час дізнатися відповідь.
39
Поки я повернулася в печеру, Рік уже пішов, встигнувши, однак, просунутися в роботі над двигуном. Я підійшла до Слимачки, що сиділа на камінці біля крила, почухала її по голові й залізла в кабіну.
Мене не полишало дивне відчуття... незворотності. У моїй кишені лежала розгадка давньої таємниці. Цей запис покаже мені, що ж насправді сталося з моїм батьком. Чому ж я так не поспішала переглянути його?
Зачинила кабіну.
— М-Боте, знаєш, як витягнути голограму з цієї штуки? — запитала я, показуючи в камеру конектори на чипі.
— Так, — відповів він. — Це стандартний формат. Бачите під панеллю з підписом «А-118» роз’єми? Вам потрібен порт, здатний читати формат «SSXB».
Я виконала його інструкції, затримавшись лише на мить перед тим як під’єднати чип.
М-Бот гмикнув:
— О. Цікаво, цікаво.
— Що?
— Це я так нагнітаю інтригу, щоб було цікавіше.
— Не треба.
— Люди люблять...
— Просто скажи, що там.
— Як хочете. Тут купа даних. Тривимірна голограма, оригінальні дані з транспондерів зорельотів, записи розмов пілотів і навіть — з камер у бункерах. Таку інформацію складно підробити.
Точно. Про можливість підробки запису я навіть не задумувалася. Тепер мене ще більше заінтригувало:
— Ти переконаний?
— Я помітив би сліди монтажу. Бажаєте переглянути?
— Так.
Ні.
— Тоді вилазьте.
— Для чого?
— Щоб я міг спроєктувати для вас відео бою.
Я вилізла з кабіни, знову погладила Слимачку, що сиділа вже на носі зорельота, і важко гупнула на кам’янисту долівку. Переді мною зринув запис битви. Коли Кобб проглядав наші польоти, всі кораблі були підсвічені червоними і синіми кольорами. М-Бот же спроєктував усе в натуральному вигляді. Переді мною носилися крихітні зорельоти, настільки реалістичні, що я не стрималася і простягнула руку в спробі торкнутись до них, але вони тільки розсипалися на крихітні часточки, що падали додолу.
Аж раптом з’явилися креллівські кораблі, що на вигляд були навіть менш довершеними, пошарпаними, як зараз: дроти стирчали під неприродними кутами, на крилах стояли металеві латки. У моїй крихітній печерці завирував бій.
Я сіла на долівку і мовчки спостерігала. Проєктор М-Бота не відтворював звуку, тож кораблі й пілоти гинули в цілковитій тиші. Зорельоти носилися переді мною, мов німі комарі.
Цю битву я знала. Ми вивчали її в школі, розбирали тактику бою. Однак побачивши її на власні очі, я нею перейнялася. Доти уявляла собі, як лихо маневруючи, попри всю небезпеку, сорок людей вийшли супроти ворога, чисельність якого перевершувала їхню у два з половиною рази. Я вважала, що вони, не впадаючи в розпач, мужньо тримали оборону, не втрачаючи контролю над ситуацією.