Проте зараз, встигнувши трохи політати, я відчула хаос, гарячковий поспіх битви. Тактика здавалася не настільки вже й разючою. Звичайно, від того менш героїчним бій не був, проте тепер я знала, що був він досить імпровізований. І це навіть покращило мою думку про пілотів.
Тривав він досить довго — довше, ніж будь-який з тих, у яких ми з «Небовиссю» встигли побувати. Я безпомильно визначила батька: це був найкращий пілот загону, той, який вів за собою всі контратаки. Звісно, було зухвальством припускати, що найкращий пілот — мій батько, але в його манері лету було щось...
— Ти можеш ідентифікувати пілотів? — запитала я.
Над кожним кораблем з’явився підпис з його моделлю та позивним пілота.
«“НАДІЯ” СІМ, — було в підписі до батькового корабля. — ПОЗИВНИЙ “СТРІЛЕЦЬ”».
Зухвальство чи ні, а я таки вгадала. Неспроможна стриматися, спробувала зловити його корабель рукою, і на очі мені навернулися сльози. Дурненька. Я хутенько втерлася, побачивши, як батько підлетів до свого напарника з позивним «Гончак» — Кобба.
До них приєднався ще один зореліт. Позивний «Залізнобока». За ним — ще два, чиїх позивних я не знала: «Ралі» та «Антик». Ці п’ятеро були вцілілими з вісімки, яка була на початку, батькового загону. Загальні втрати також були немалі: з сорока зорельотів, з яких спочатку складалася група, залишилося всього двадцять сім.
Я підвелася і рушила вглиб печери, слідом за батьковим кораблем. Перші Громадяни билися з величезним запалом, і їхня відвага приносила плоди, бо їм справді вдавалося стримувати креллів. І хоч знала, що вони переможуть, я однаково не могла дивитись той бій, не затамувавши подиху. Яскравими спалахами вибухали зорельоти. Ці життя було покладено в ім’я розбудови першого цивілізованого суспільства та держави на Детриті, відколи тут розбився флот нескорених.
Держава мала купу недоліків. ФМ мала рацію щодо того, наскільки несправедливе, зашкарубле і авторитарне наше суспільство. Проте це було вже щось. І існувала наша держава завдяки тому, що ці люди — ці пілоти — змогли відбити креллівську навалу.
Під кінець битви крелли відійшли, щоб перегрупуватися. Зі школи мені було відомо, що перед остаточним відступом вони вдалися до ще однієї атаки. Люди також вирівняли свої ряди, збилися щільніше, і я майже чула, як пілоти провели переклик.
Я знала, що буде зараз. Це буде момент, коли...
Один з кораблів — батьків — відділився від групи. Серце моє тьохнуло, подих перехопило.
Аж тут батько шугнув угору.
Намагаючись прослідкувати, куди прямував його корабель, що нісся дедалі вище, я скочила на камінь, тоді — на крило М-Бота. Простягнула руку вгору і чітко уявила собі, що він побачив — звідкілясь це знала: батько помітив прогалину в поясі уламків, як оту, що показував мені перед боєм. Удруге я побачила її, коли піднялася в повітря на М-Боті, й шари поясу вишикувались у правильній позиції.
У його зникненні я прочитала дещо. Це було зовсім не боягузтво. Мені такий його крок — політ у височінь — був цілком зрозумілим. Битва тривала годину. Після такої напруженої оборони, коли ворог відійшов перегрупуватися, батько боявся, що наш флот може програти битву.
Тому він пішов на ризик: полетів подивитися, звідки налітали крелли. Він хотів їх зупинити. Спостерігаючи, як він несеться увись, я відчула мороз по шкірі. Він робив саме те, чого завжди навчав мене.
Він прагнув у небовись.
Його корабель щезнув з виду.
— Він не втікав, — промовила я, змахуючи сльози. — Він розбив ряд, ослухався наказу, але не втікав.
— Ну, — озвався М-Бот, — це...
— Це — те, що вони намагаються приховати! — перебила його я, повертаючись до нього. — Його затаврували боягузом, бо він погнався вгору без наказу.
— Ви можете...
— Кобб завжди це знав, і воно позбавляло його спокою. Того й не літає сам: його мучить провина за те, що він посприяв поширенню брехні. Але що такого уздрів там батько? Що з ним сталося? Невже він...
— Спенсо, — промовив М-Бот, — я відмотаю запис трохи вперед. Дивіться.
З-під склепіння печери донизу понеслася світла іскорка, схожа на зірочку. Невже то повертався батьків корабель? Я сягнула за ним, і голографічний кораблик, пролетівши крізь мою руку, пронісся далі донизу. Порівнявшись з іншими кораблями, він запустив ІМІ й деактивував їхні щити.
Стоп. Що?
Поки я витріщалася на цю картину, крелли почали фінальний наступ. Тим часом батько виконав бездоганну петлю і відкрив вогонь, збивши один зі своїх кораблів.