Ворожий зореліт вибухнув з яскравим спалахом.
Поки батько виходив з віражу, на зв’язок вийшов Кобб. Молодому йому запалу було не позичати.
— Стрільцю, — сказав він. — Вони відступають. Невже... Невже ми перемогли?
— Ні, — відрубав батько. — Вони перегруповуються. Повертаймося до своїх.
Я зависла на місці, спостерігаючи, як Кобб із батьком повернулися в стрій.
— Це був вищий пілотаж, — почувся в загальному каналі голос Залізнобокої. — Але, Стрільцю, будь обачніший. Ти постійно губиш напарника.
— Ой-ой-ой, — озвався Кобб. — «Стрільцю, годі вже підривати все навкруги, бо на твоєму тлі мене геть не видно» — ось, що насправді хоче сказати Залізнобока.
— Гончаче, ми б’ємося за майбутнє людства, — мовила жінка. — Тому хоч раз у житті я сподіваюся на твоє серйозне ставлення.
Я усміхнулася. Вона говорить зовсім як Йорген з нами.
А тоді обернулася і глянула на креллів, котрі перегруповувалися вдалині. Сонівські кораблі біля мене почали розбиватися на свої початкові загони.
Що буде далі — я вже знала.
— Тільки погляньте на ту прогалину в небі, — промовив Кобб. — Не часто випадає побачити таке розміщення... Стрільцю?
Я підняла голову, але голограма не відображала ущелини між уламками, про яку він казав.
— Стрільцю, що з тобою? — перепитав Кобб.
— Це через дефект? — промовила Залізнобока.
— Я його контролюю, — запевнив батько. — Але...
Що таке? Цієї частини розмови раніше я не чула.
На якийсь час він замовк.
— Я чую зорі. Кобб, я їх бачу, — нарешті промовив він. — Я вже бачив їх сьогодні. Крізь шпарину в поясі. Я можу проскочити.
— Стрільцю! — гукнула Залізнобока. — Залишайся в строю.
А це я вже чула. Знову слухати це зовсім не хотілося, та я не могла примусити себе наказати М-Боту вимкнути запис.
— Я можу прошмигнути, Джуді. Мені треба це бачити. Я чую зорі.
— Йди, — прошепотіла я в унісон Залізнобокій, — я тобі довіряю.
Вона йому довірилася. Він не порушував наказу, діяв з її дозволу. А між цими речами є різниця, надто, з огляду на те, що відбудеться далі.
Батьків корабель змінив позицію: підйомне кільце спрямувалося донизу, ніс — доверху. Він запустив прискорення. Крізь сльози на очах я провела його поглядом. Було дуже важко дивитися на це знову.
Батьку, благаю...
Я потягнулася до нього. І не лише рукою, хай яким безглуздим не був би той жест, а й... дечим іншим. Я також почула щось у височині. Немовби тисячу музичних нот, переплетених воєдино. Уявила, ніби лину до них — як навчала мене Ба, — простягаюся до зірок...
Раптом в кабіні стемніло, і я поринула в цілковитий морок. Зненацька зусібіч засяяли дрібненькі цяточки, а наступної миті вони... розплющилися. Мене оточили мільйони дрібних, як зірочки, очей. Зосереджено, уважно вони дивились на мене. Бачили мене.
— Вимкни це! — заволала я.
Темрява розсіялась. Очі пропали.
Я знову опинилася в кабіні. Задихаючись, гарячково хапала ротом повітря.
— Що це було?! — спитала я нажахано. — Що ти мені показав? Чиї це були очі?!
— Не розумію, — відповів М-Бот. — Я нічого не робив. Про що ви говорите?
— Чому минулого разу ти не програв мені ту частину розмови? Нащо приховав її від мене?
— Не знав, з чого почати! — мовив М-Бот. — Я думав, ви хотіли почути, як він каже про зорі!
— А розмова про дефект? Про неї ти знав?
— У людей повно дефектів! — мало не виправдовуючись, сказав він. — Я нічого не розумію. Мої обчислення в тисячу разів швидші за роботу вашого мозку, але я однаково вас не розумію. Вибачте. Я не знав.
Я обхопила руками голову, відчуваючи, як змокло моє волосся. Заплющила очі й почала глибоко дихати.
— Мені прикро, — м’яко повторив М-Бот. — Це мало б вас розважити, але я облажався. Слід було б очікувати, що на вашу крихку людську психіку вплине...
— ЗАМОВКНИ!
Корабель затих. Боячись втратити глузд, я обхопила коліна руками. Куди поділася моя впевненість? Де та дівчинка, яка вірила, що ладна самотужки здолати весь креллівський флот?
Це все залишилось у минулому, разом з дитинством...
Навіть не знаю, як довго я там просиділа, куйовдячи мокре волосся і хитаючись. Раптово мене охопив різкий головний біль, що наростав за очима, немовби їх вдавлювало вглиб черепа. Біль привів мене до тями, повернув у реальність. Нарешті я збагнула, що досі перебуваю в повітрі, а навколо вже запала глупа ніч.