— А ваш командир завжди такий: злий, наче в дупу йому встромили дрючка? — спитався він.
— Йорґен — чудовий командир, — відрізала я. — Неправильно бурчати на людину лише тому, що вона очікує від тебе більшого.
— Так, — підтакнула ФМ. — Коли вже став на службу державі, скільки б недоліків вона не мала, мусиш відповідати своєму покликанню.
— Трясця, — озвався Мочар. — Руно, ти це чула?
— Я чула тільки щенячий дзявкіт, — відказала Руна дзвінким поблажливим голосом. — На жаль, наших кадетів не припиняють добряче обтесувати в академії.
— Вам краще пильнувати, — сердито огризнулася я. — Ще тиждень, і ми будемо регулярними пілотами і потягаємося з вами за звання аса. Спробуйте тільки перевершити мене.
Це насмішило Мочара:
— Без кількох днів регулярні пілоти, кажеш? Дорослі — страшне!
На тому він додав прискорення і разом з Руною шугнув назад у поле уламків. Ми з ФМ полетіли за ними, спостерігаючи, як Мочар наблизився до великої брили і обкрутнувся навколо неї на гарпуні.
Маневр був майстерний, хоч і не вирізнявся особливістю. Після того Мочар облетів інший уламок, який на ходу позначив маячком. Руна летіла за ним назирці, але не влучила в другий шмат металу, зайшовши на його обліт із занадто гострого кута.
Ми трималися від них на поважній відстані, доки ФМ не викликала мене по приватному каналу:
— Дзиґо, мені здається, вони випендрюються перед нами.
— Та ні, — заперечила я. — Це стандартні маневри. Не думаю, що вони очікують вразити нас цими викрутасами...
Я затнулася, коли на моїй панелі замигала лампочка каналу з Мочарем:
— Мала, це зветься майстерність. Ви хоч і випускаєтеся, але вчитися вам ще і вчитися.
Не вірячи власним вухам, я зиркнула на ФМ. Знала, що більшість кадетів навчають переважно стріляти та давати ближній бій. Кобб казав нам, що це — найбільша проблема СОНу, який прагне від своїх пілотів якомога більшої кількості збитих ворогів, а не вищої майстерності. Та навіть так мене вразили слова Мочара. Невже ці пілоти справді думали, що нас здивують трюки, яких Кобб нас навчив ще в перші тижні курсу?
— Два-чотирнадцять з низьким виходом і V-подібним розльотом? — кинула я ФМ.
— Запросто, — відказала вона і ввімкнула прискорювач.
Залетівши в поле уламків, ми обкрутилися в протилежних напрямках навколо великого шматка. Відтак я обігнула знизу другий уламок, вогненний, і шуснула в небо, спрямувавши підйомне кільце назад. Там прошмигнула між двох великих брил, відмітивши обидві, крутнулася довкола третьої, що летіла над ними, і спрямувала свій корабель донизу.
ФМ летіла просто на мене. Я загарпунила її зореліт, розвернулася і додала прискорення. Ми перекрутили одна одну на силі інерції. Рівно в момент мого виходу з маневру загорілися лампочки моїх конденсаторів.
ФМ ракетою понеслася на схід, я — на захід. Позначивши ще по уламку, ми врешті знову об’єдналися і разом повернулися до Мочара та Руни.
Вони не сказали нічого. Летячи в тиші, я тихенько усміхалася до себе, аж тут на панелі приладів блимнула лампочка виклику.
— Дівчата, ви ще не визначилися, в якому загоні служитимете після випуску? — запитав Ніс. — У нас є кілька вакантних місць.
— Побачимо, — сказала ФМ. — Я подумую піти в розвідники, бо з вами якось аж геть нудно.
— Ви знову хизувалися? — озвався в приватному каналі голос Йорґена, який підлетів до нас зі своїм напарником.
— Для чого нам робити б таке? — спитала я.
— Дзиґо, — почав він, — навіть якщо ти лежатимеш прив’язана до столу з вісьмома зламаними ребрами і в гарячці, то однаково придумаєш, як виставити всіх навколо нездарами.
— Та ну тебе, — усміхнулася я на його комплімент. — Більшість людей сама виставляє себе нездарами, а я їм просто не заважаю.
Йорґен засміявся.
— Дорогою назад я помітив, як у небі щось зблиснуло, — сказав він. — То можуть бути крелли. Зараз запитаю в Носа, чи дозволить він нам перевірити.
— Ну от, знову, — вклинилася до нас ФМ, — як справжній Принда, він ніколи не забуває інструкцій.
— Страшне, — кинула я.
Отримавши добро від Носа, Йорґен почав набирати висоту.
— Дзиґо, ФМ, ви летите зі мною. Нам дозволили піднятися на сімсот тисяч. Тільки обережно: ми не практикували маневри в умовах мінімальної атмосфери.
Природно зорельоти здатні літати поза атмосферою, однак у такому разі й поводяться вони інакше. Набираючи висоту, я відчувала дедалі більшу тривогу. Так високо я не залітала навіть на М-Боті, й мене не покидала думка про те, що сталося, коли батько підійшов майже впритул до поясу уламків. Я не знала, що з побаченого там змусило його атакувати власну команду.