Трясця. Треба було лишатися внизу. Та було вже запізно, і я чітко побачила уламки, які з землі здавалися невиразними формами. У нижньому шарі поясу літали велетенські ліхтарі, розміри яких було напрочуд складно осягнути розумом. Навіть з відстані в цілу сотню кілометрів вони здавалися неосяжними. Якого ж вони насправді розміру?
Я принишкла, перевіряючи, чи не почую на такій висоті зірок. Зосередилася і... здалося, таки почула слабенькі звуки, що линули згори. Але були вони дуже нечіткі, мовби їх щось глушило.
Пояс уламків, подумала я. Він стоїть їм на заваді.
Батько зрадив лише, коли шари поясу стали у правильній послідовності, утворивши прогалину в небі, через яку йому відкрився космос. Може, він вилетів аж туди, за межі поясу?
— Бачу, — гукнула ФМ, вирвавши мене із задуми. — На сьому годину від мене. Щось велике.
Змінилося світло, і серед уламків я помітила обриси гігантського об’єкта. Велике, квадратне, це було щось дуже знайоме...
— Схоже на стару корабельню, у яку ми літали з Неддом, — сказала я.
— А це означає... — почала ФМ.
— Сотні підйомних кілець, — закінчив Йорґен. — Якщо ця штука впаде, ми зможемо познімати їх із неї й кардинально змінити СОН. Зараз доповім про знахідку.
На одному з боків станції зблиснув вогник.
— Гарматний постріл, — мовила я. — По ній ведеться вогонь. Не наближайтеся до неї.
Заглушивши канал, я взяла свій особистий передавач:
— М-Боте, ти це бачиш? Є якісь здогадки, хто може стріляти по тій верфі?
Тиша.
Точно. М-Бот же помер.
— Благаю, — прошепотіла я в рацію. — Ти мені потрібен.
Тиша. Я почервоніла, почуваючись дурепою, і почепила рацію назад на тримач біля крісла.
— Дуже цікаво, Йорґене, — почула я слова Кобба, ввімкнувши назад зв’язок. — Напевно, то стріляють автоматичні гармати на станції. Ми знайшли такі на тій, що впала раніше, але вони були розряджені. Передай цю інформацію Носу, а я поки зв’яжуся з центром. Якщо ця штука впаде, треба буде швидко обчистити її, доки не налетіли крелли.
— Кобб, — мовила я. — Вона продовжує стріляти.
— Так, — відказав він. — Йорґен мені вже розповів.
— От тільки по чому? — додала я.
Чорні цятки над нами виросли у креллівські кораблі, котрі, ймовірно, охороняли периметр верфі.
Але зараз помітили нас.
47
Прожогом ми кинулись донизу.
— У нас на хвості крелли! — передав Йорґен старшим. — Повторюю: нас переслідує група креллів, а то й дві.
— Кадети, що ви вже накоїли? — спитався Ніс.
Йорґен не став захищати нас, як зробила б це я.
— Вибачте, сер, — сказав він натомість. — Які будуть накази?
— Кожен станьте в пару до досвідченого пілота. Зараз я викличу...
— Сер, — урвав його Йорґен, — якщо дозволите, я хотів би залишитися зі своєю командою.
— Добре, добре, — буркнув Ніс, а тоді вилаявся, побачивши, як із верхніх шарів атмосфери до них наближаються крелли. — Тільки постарайтеся не загинути. «Кошмар», усім кораблям, починаємо відволікальні маневри. Тільки не попадіть під вогонь. «Бистрина» всього за кілька кілометрів від нас, тому підкріплення буде скоро.
— Дзиґо, ти в голові, — сказав Йорґен через приватний канал нашої групи. — Командо, ви чули наказ: ніяких викрутасів і переслідувань. Тримаємо оборону до прибуття підкріплення.
— Так точно, — підтвердила я, за мною — ФМ.
Не встигли ми закінчити шикуватись трикутником, як на нас налетіло п’ять креллів.
Я повела нас донизу, звідки ми різко виринули, обігнувши великий повільний уламок, і прошмигнули крізь гущу ворожих кораблів, що переслідували нас. Їхній стрій розсипався.
— Дзиґо, це, по-твоєму, оборонна тактика? — спитався Йорґен.
— А я хіба хоч раз вистрелила?
— Ні, але збиралася.
Я прибрала палець з гачка. Кайфолом.
Ліхтар над нами вимкнувся, почалася ніч. У моїй кабіні був непоганий нічний режим, який дозволяв бачити поле бою, однак навколо запала незвична темрява, яку прорізали спалахи пострілів і світіння двигунів.
Не розбиваючи стрій, наша трійця гарячково носилася полем бою в очікуванні підкріплення.
— Неподалік чекає ще два наших загони, — оголосив Йорґен, — на випадок, якщо серед уламків зачаїлися ворожі кораблі. Підкріплення буде чимале. А поки що нам наказано тримати оборону.
Ми підтвердили його команду, і ФМ стала в голові нашого строю. Та щойно вона зайняла позицію, як нас накрила вогнем ворожа група. Вдавшись до оборонного маневру, ми розділилися: я та Йорґен полетіли в один бік, ФМ — в інший.