— Мочаре, говорить «Небовись», — сказав Йорґен, стаючи в голові нашої формації. — Ідемо на підпомогу. Тримайся і спробуй відійти ліворуч.
Ми полетіли до нього, за Йорґеновою командою, ведучи хаотичний вогонь по ворогу. Жоден з наших пострілів не збив ворожих щитів, зате змусив більшу частину креллів відступити. Троє з них взяли ліворуч, щоб відрізати Мочара. Йорґен з ФМ кинулися в погоню за ними.
— Один залишився у нього на хвості, — сказала я. — Я ним займуся.
— Добро, — відповів Йорґен по короткій паузі. Йому явно не хотілося розбивати стрій.
Я полетіла за кораблем. Поперед мене Мочар виробляв божевільні, необережні маневри, намагаючись уникнути ворожого вогню.
— Стріляй! — крикнув він мені. — Стріляй же. Збий його!
Розпач, паніка — такого від регулярного пілота я зовсім не очікувала. Проте й на вигляд він був молодий. Аж тут до мене все дійшло. Хоч раніше про це я не замислювалась, та він, ймовірно, належить до останнього випуску й літає лише пів року, щонайбільше — рік. Тож хоч і регулярний пілот, він був досі вісімнадцятирічним хлопчиною.
Вчепившись ззаду, по мені відкрили вогонь двоє креллів. Трясця. Мочар настільки віддалився від основного бою, що підмоги тут не дочекаєшся. Я не наважувалася активувати ІМІ, перебуваючи під обстрілом з усіх сторін, однак з ворожого корабля попереду треба було якось збити щит.
Зціпивши зуби, я додала прискорення, і перевантаження миттю втиснуло мене у крісло, зате так я швидко дісталась до крелла і впала йому на хвіст. Щоправда, маневрувати було практично неможливо, бо на маґ-3 дуже легко втратити керування.
Ще секунда...
Підійшовши майже впритул, я загарпунила ворожий зореліт і різко розвернулася, відтягуючи його від Мочара.
Мій корабель задвигтів, тягнучи крелла, котрий намагався летіти в іншому напрямі, через що ми обоє закрутились на місці.
Мої переслідувачі також звернули і знову відкрили вогонь по мені. Їм було абсолютно байдуже, що вони можуть влучити у свого. Крелли не дбали один про одного.
Трощачи мій щит, на мене обрушився шквал пострілів. Під натиском вогню від своїх же креллівський винищувач, який я загарпунила, вибухнув, і мені довелося рятуватися різким підйомом.
Це був ризикований маневр. Вимкнулися мої конденсатори, і сила перевантаження прибила мене донизу важким ударом. Кров відлинула мені в ноги, гермокостюм роздувся, впившись у шкіру, і я взялася проробляти дихальні вправи.
Поле зору почало темніти по краях.
На панелі приладів шалено миготіли вогники.
Щит вирубився.
Я вимкнула підйомне кільце, обернулася навколо власної осі й на повному прискоренні різко шугнула вниз. Частину перевантаження встигли поглинути конденсатори, однак людське тіло все одно не призначене для настільки різких перепадів. Мене занудило, і, пролітаючи крізь гущу креллів, я мало не виблювала.
Руки шалено тремтіли, в очах почало червоніти. Крелли не встигли за мною, проте один з них таки спромігся вчасно розвернутися.
Навівши ціль, він вистрілив.
Спалах на крилі: вибух.
Мене підбили.
Завив сигнал тривоги, засвітилися аварійні вогні. Сфера керування враз перестала відповідати, і я більше не могла маневрувати. Корабель затрусило, світ навколо завертівся. Я остаточно втратила управління, і мій зореліт ввійшов у штопор.
— Дзиґо! — почула я Йорґенів голос серед цього пекельного ревища. — Катапультуйся! Ти падаєш!
Катапультуйся.
Я й не знала, що в такі моменти ще можеш щось думати — настільки швидко все відбувалося. Однак у ту мить усе навколо мене мовби завмерло.
Рука потягнулася до важеля катапульти між ногами.
Усе навкруги розмилося. Охоплений полум’ям, мій корабель падав. Одне крило відірвало, підйомне кільце вимкнулося.
Я балансувала на межі життя і смерті, однак навіть у той момент згадала про Веремію. Хоробрі до кінця. Не боягузки. Наша угода.
Я не катапультуватимусь. Я здатна посадити корабель! Я НЕ БОЯГУЗКА! Смерть мені не страшна.
Але що буде з іншими? Внутрішній голос озвався до мене. Що буде, коли твоя група втратить тебе? А як же Кобб, мама?
Закричавши, я вхопилася за важіль і щосили потягнула. Купол кабіни відлетів убік, і крісло зі мною вистрелило в повітря.
Коли я отямилася, навколо мене панувала тиша.
А ще... вітер лоскотав мені обличчя. Крісло валялося на землі, сама я лежала горілиць, Позаду мене тріпотів на вітрі парашут.
Я знепритомніла при падінні.
Я лежала і дивилася в небо. Спалахи червоних променів у височині. Помаранчеві суцвіття вибухів, що з такої відстані звучали, як глухі ляски.