Одне з одним лідери кивнули. Вони розуміли все не згірш од неї. Ризикувати краще, коли ще маєш хоч якусь надію на перемогу.
Тому всі вони пристали на її план.
«Хай помагають нам зорі», — подумала Джуді.
48
На випускну церемонію я таки прийшла.
Стояла серед глядачів на плацу «Альти» для урочистостей біля парку зі статуями.
На дерев’яному помості Залізнобока нагороджувала вісьмох випускників відзнаками за успіх. Я стояла разом з невеликою групою людей, дехто них носив кадетські значки. Як і я, вони не пройшли випробування. Ми хоч не могли літати, але значки надавали нам доступ до ліфтів у будь-який час, а ще нас запрошували на подібні церемонії. Наприклад, я отримала лист із запрошенням від самої Залізнобокої.
Дивлячись на те, як Йорґен та ФМ по черзі отримують свої значки, я відчувала змішані емоції. З одного боку я ними пишалася, з другого — заздрила, а ще почувала трохи ганебне полегшення, бо розуміла, що таку високу місію довіряти мені не можна. Тому моє виключення поклало край усім сумнівам і позбавило мене необхідності вирішувати все самотужки.
Однак у глибині душі мені було страшенно гірко. Як це — більше ніколи не літати? Як я житиму далі з цим усвідомленням?
Йорґен та ФМ, у новеньких білих формах, козирнули. Разом з усіма глядачами я аплодувала вісьмом випускникам, проте ніяк не могла позбутися думки, що за чотири місяці навчання ми втратили щонайменше втричі більше людей. Ще не так давно термін служби хорошого пілота становив п’ять років, за які він устигав набити кількадесят ворожих кораблів, після чого спокійно йшов перевозити вантажі. Однак втрати постійно зростали, і дедалі менше пілотів завершували повний цикл служби.
Крелли перемагали, повільно, але впевнено.
Виголосити промову до мікрофона вийшла Залізнобока:
— Зазвичай ви очікували б почути від мене якусь банальну промову. Така традиція. Однак сьогодні на нас чекає одна важлива операція, тому я обмежуся кількома словами. За мною стоїть наш цвіт. Це — наша гордість, символ нашої Нескореності. Не стану приховувати, що ми не збираємося здаватися. Ми маємо намір повернути собі свій дім серед зірок і почнемо це вже сьогодні.
Залунали оплески, проте з кількох розмов у натовпі я дізналася, що настільки коротка промова була нетиповою. З правого боку від нас розставили столи з напоями, а адміралка тим часом поспіхом кудись віддалилася. Що ще дивніше — випускники пішли за нею.
Повернувши голову, я помітила, як з майданчика неподалік у повітря злетіла група винищувачів. Невже знову навала, і їм знадобилися навіть випускники? Після кількох днів у підземеллі, проведених з мамою та Ба, я не могла дочекатися нагоди знову побачитися з Йорґеном та ФМ.
Відійшовши на безпечну відстань, винищувачі додали прискорення, подолали звуковий бар’єр, і здалеку почулося кілька глухих вибухів. Чоловік біля мене зауважив, що на церемонії не присутні керівники асамблеї — включно з тими, чиї діти закінчили сьогодні навчання. Щось було точно не так.
Я зробила крок до майданчика, заклала руки в кишені й наготувалася йти, аж раптом зупинилася. Серед натовпу побачила Кобба. У руках він тримав тростину з золотим набалдашником. Це також було дивно, бо раніше я ніколи не бачила його з ціпком.
Навіть у сліпуче білій формі він здавався старим, наче древній валун серед пустелі. Я козирнула йому. Відколи мене збили, я не наважувалася попадатися на очі йому чи будь-кому з академії.
Він не відповів на моє привітання. Натомість мовчки пришкандибав до мене і оглянув з ніг до голови:
— Будемо щось із цим робити?
— А що тут вдієш? — перепитала я, не відриваючи руки від скроні.
— Опусти руку, дочко. Ти впритул наблизилася до випуску, тому я рятуватиму, щоб тобі дали хоча б значок повноцінного пілота, як Артуро.
— Однаково мене ніхто не допустить до польотів, то який у цьому сенс?
— Значок пілота відчиняє багато дверей у Вогненній.
— Я прийшла сюди не за значком, — відказала я. Зиркнувши йому понад плечем на черговий загін, який піднявся в повітря, додала: — Що відбувається?
— Пам’ятаєш стару верф, яку ви знайшли? Сьогодні вона має зійти з орбіти. Адміралка хоче здобути її. Якщо нам все вдасться, у нас з’являться вільні місця для кількасот пілотів — більше, ніж є в нашому розпорядженні.
Проводжаючи поглядом останній загін, котрий уже також розігнався до надзвукової швидкості, я нарешті опустила руку. У повітрі кілька разів бухнуло, від чого задвигтів посуд на столі.