Тиша на лінії.
— З повним навантаженням бомбардувальник долетить до «Альти» не раніше ніж за дві години, — сказала нарешті Залізнобока. — Отже, у нас є час зупинити його. Наказ залишається в силі.
— Дві години? — мовив Недд. — То вони далі, ніж я думав.
— Ну, бомбардувальник удвічі повільніший за «Поко», — промовив Артуро. — Верф падає десь за годину льоту звідсіля — приблизно за такий час наші кораблі дістались туди. Склавши ці факти докупи, отримаємо дві години. Це, звісно, якщо в тебе є час на розрахунки.
— І нащо мені рахувати, коли ти вже й так зробив це за мене? — кинув Недд.
— Більше нікому не тривожно? — спитала Кіммалін.
— Сказано ж, що крелли прийшли з бомбардувальником, який може піти в наш бік. Тому так, — зізнався Артуро.
— Не через це, — відповіла Кіммалін, дивлячись на мене. — А через те, що ми сидимо тут без діла і просто слухаємо.
— Ми повинні бути там, — мовила я. — Це ніби друга Битва за «Альту». Зараз потрібні всі пілоти, а ми — тут, слухаємо і попиваємо шипучку.
— На бій підняли всі справні кораблі, — мовив Артуро. — Тож навіть, якби ми були там, то так само сиділи б і слухали.
— Ми взяли його на приціл, — промовив з динаміка один з командирів. — Підтверджую, бомбардувальник звернув від цілі. Але, адміралко, він летить у бік «Альти».
— І рухається швидко, — додала Мантія, — швидше, ніж інші бомбардувальники.
— Розвідгрупи, — скомандувала Залізнобока, — на перехоплення. Решті не відволікатися і не покидати верфі! Це може бути обманний маневр.
— У нас залишилося три кораблі, — прокричав один з командирів. — Нам потрібне підкріплення. Центр, нас оточили. Трясця, ми...
Тиша.
— Командира «Валькірії» збили, — сказав хтось інший. — Забираю вцілілі кораблі під своє командування. Центр, ситуація напружена.
— Всім кораблям, — проголосила Залізнобока, — переходьте в наступ. Відтисніть їх, не дайте дістатися до верфі.
— Так, сер, — хором відповіли командири.
Битва вирувала якийсь час, і ми напружено слухали. Не тому, що в ній, намагаючись захистити верф, гинули пілоти, а, бо з кожною секундою бою бомбардувальник підходив до «Альти» все ближче.
— Розвідники, — врешті оголосила Залізнобока, — є якась нова інформація по бомбардувальнику?
— Продовжуємо іти за ним, сер, — рапортувала Мантія, — але його добре охороняють. Десять кораблів.
— Вас зрозуміла, — мовила Залізнобока.
— Сер! — не вгавала Мантія. — Він рухається значно швидше, ніж звичайний бомбардувальник, і щойно знову прискорився. Якщо не пильнуватимемо, зовсім скоро він буде в зоні ураження «Альти».
— Вступайте в бій, — наказала адміралка.
— Власними силами?
— Так, — підтвердила вона.
Я почувалася безпорадно. Слухаючи військові історії в дитинстві, я уявляла собі нескінченну славу і звитягу. Нині ж чула напружені голоси командирів, на очах у яких гинули їхні товариші. А ще — вибухи, кожен з яких змушував мене здригнутися.
Десь там були і Йорґен з ФМ. Я мала б їм допомагати, захищати їх.
Я заплющила очі й зовсім мимовільно проробила вправу, якої мене навчила Ба: уявила, як лечу серед зірок. Прислухалась до них, простягнула руку і...
Побачила перед собою з десяток цяточок білого світла. Тоді їх стала сотня. Я відчула, як щось неосяжне, страшне звернуло свою увагу на мене.
Захлинувшись, розплющила очі. Цяточки світла пропали, але серце моє, знай, калатало, й мене не полишало відчуття того, що за мною стежить щось. Щось надприродне і жахливе.
Коли ж нарешті вдалося знову зосередитися на битві, Мантія доповідала про хід зіткнення з супроводом бомбардувальника. Артуро перемкнув кілька каналів і знайшов лінію розвідгрупи — для бою в одну велику команду об’єдналося дванадцять розвідників.
Артуро клацав туди-сюди між каналами розвідників і основної групи. І там, і там вирував бій, однак зрештою — кінець кінцем — ми нарешті почули хоч якісь хороші новини.
— Бомбардувальник знищено! — промовила Мантія. — Бомба падає на землю. Всім розвідникам, відступати на повній швидкості! Негайно!
На лінії зашипіло, звук розмився.
Ми напружено чекали. Мені здалося, вдалині я почула відлуння трьох вибухів. Почекавши, я була в тому вже впевнена.
— Мантія? — почувся голос Залізнобокої. — Гарна робота.
— Вона загинула, — промовив тихо голос на лінії. Це була ФМ. — Говорить позивний «ФМ». Мантію накрило вибухом. Сер, від розвідгрупи нас залишилося троє. Усі решта загинули.
— Прийнято, — сказала Залізнобока. — Хай приймуть зорі їхні душі.