— То нам... повертатися в бій? — спитала ФМ.
— Так.
— Вас зрозуміла.
Говорила вона пригнічено.
У розпачі, я подивилась на інших. Мав бути якийсь спосіб, як ми могли допомогти.
— Артуро, — мовила я, — у твоїх батьків є приватні зорельоти?
— Три винищувачі, — відказав він. — Вони в нижніх печерах. Проте їх не залучають у бої СОНу.
— Навіть у такі, як цей? — запитала Кіммалін.
Повагавшись, Артуро промовив стиха:
— Особливо в такі. Їхнє призначення — охороняти мою родину в разі евакуації. Що гіршими будуть справи, то менша ймовірність того, що батьки дадуть свої кораблі.
— А якщо ми нікого не питатимемо? — кинув Недд. — Просто підемо й візьмемо винищувачі?
Перезирнувшись між собою, вони з Артуро усміхнулися і повернули голови до мене. Серце моє збуджено затріпотіло. Невже я знову полечу? Ще й воюватиму в новій Битві за «Альту»?
У такій же битві, де... де зламався батько. Мені було небезпечно підніматися в небо. А що як я вчиню як він, і також нападу на своїх?
— Візьміть Кіммалін, — витиснула я з себе.
— Ти впевнена? — перепитав Артуро.
— Я — точно ні! — кинула Кіммалін, хапаючи мене за руки: — Дзиґо, ти літаєш краще. Я тільки підведу всіх.
— Зауважте, що кораблі стоять в окремій печері, — сказав Артуро. — На те, щоб дістатися до них і підняти на поверхню приватним ліфтом, піде п’ятнадцять хвилин. І це не враховуючи того, що туди доведеться якось проникнути і викрасти їх.
Я стиснула руку Кіммалін.
— Скритна, — звернулась я до неї, — я ще ніколи не бачила, і навіть не чула, щоб хтось стріляв влучніше. Ти їм потрібна. Ти потрібна ФМ.
— Але ти...
— Я не можу літати, — не дала їй договорити я. — Цьому є одна медична причина, якої я не можу зараз пояснити. Тому іти треба тобі.
Я міцніше стиснула її руку.
— Я підвела Веремію, — промовила вона тихо, — і можу підвести інших.
— Ні, Кіммалін. Навпаки — ти підведеш їх, якщо не полетиш. Іди.
Її очі набралися сліз, і вона обійняла мене. Артуро з Неддом поспішили до виходу, Кіммалін побігла за ними.
Я ж опустилася на стілець, сперлася на стіл і поклала голову на руки.
Перемовини пілотів не припинялися, до них додався новий голос.
— Центр, — промовила якась жінка, — говорить сорок сьомий зенітний пост. Наша гармата вийшла з ладу.
— Як це? — запитала Залізнобока. — Що трапилось?
— Нас накрило вибухом бомби, — сказала жінка. — Зорі милі. Я намагаюся вибратися з-під завалів. Передавач зняла з тіла командира. Схоже... схоже сорок шостий і сорок восьмий пункти також зруйновано. Вибух стався близько. Сер, тепер у нашій обороні дірка. Трясця, трясця, трясця! Мені потрібен медичний корабель!
— Вас зрозуміла, пост сорок сім. Відправляю...
— Сер? — перебила її жінка. — Скажіть, що бачите це на радарах.
— Що?
Я відчула холодок по спині.
— Падіння уламків, — відповіла стрільчиня. — На північ звідсіля. Стривайте, зараз візьму бінокль...
Напружена, я чекала, уявляючи, як єдина вціліла з усього загону вибирається на уламки свого поста.
— Бачу групу креллівських кораблів, — сказала вона. — Друга група летить від бою за верф. Сер, вони рухаються просто сюди, де в нас не залишилося оборони. Підтвердьте! Ви мене чули?!
— Ми вас чуємо, — відповіла Залізнобока.
— Сер, вони летять просто на «Альту». Піднімайте резерв!
Але резерву не залишилось. Холодок усередині змінився морозом. Залізнобока пустила всі наші сили в бій за стару верф, але тепер на «Альту», туди, де в нас не залишилося оборони, неслася друга група креллів.
Це була їхня стратегія.
Крелли навмисне так зробили. Вони спеціально відтягнули наші сили далеко від бази. Їхнім планом було переконати нас, ніби вони кинули на бій усі свої кораблі, аби ми пустили проти них весь свій флот. А тоді вони скинули бомбу на наші зенітні установки, відкривши собі шлях до бази.
Тепер вони можуть привести більше кораблів і навіть ще одну бомбу.
Бум — і не буде ніяких нескорених.
— «Бистрина», — озвалася Залізнобока. — Ви потрібні для оборони «Альти»! Негайно!
— Сер? — відповів командир групи. — Ми можемо вийти з бою, але до бази нам цілих пів години, навіть на маґ-10.
— Покваптеся! — наказала вона. — Швидко повертайтеся сюди.
Вони не встигнуть, подумала я.
«Альта» була приречена. У нас не залишилося ні винищувачів, ні пілотів.
Окрім одного.
49
Та я досі вагалася.
Вирішила не йти з Неддом та Іншими, бо це було занадто небезпечно. Як же дефект?