У ту ж мить у голові мені озвався голос Веремії: «Не боягузки. Ми не відступимося. Хоробрі до кінця, так, Дзиґо? Укладімо угоду».
Ми не відступимося. Невже, коли «Альті» загрожує небезпека, я сидітиму склавши руки лише через те, що гіпотетично можу скоїти щось лихе?
Ні. Бо глибоко в душі не мала впевненості, чи справді я не боягузка. Бо мене лякав не лише дефект, а й нерозуміння, чи справді я придатна до польотів. Нарешті, боляче вдаривши, мене нагнала правда. Я, так само як адміралка, користувалася дефектом як приводом не визнавати справжньої проблеми — аби часом не довести самій собі, хто я така.
Зірвавшись на ноги, я побігла з ресторану. До біса той дефект, якщо ворог може скинути бомбу, яка знищить «Альту» та Вогненну. Байдуже, небезпечна я чи ні, зараз куди страшніша загроза — крелли.
Я мчала вулицею в бік бази, на ходу міркуючи, чи не краще було б узяти М-Бота. Однак Іти до нього було занадто далеко, та й до того ж він вимкнувся. Я одразу уявила собі, як забігаю в печеру лише, щоб застати там мертву, пусту залізяку, яка навіть не вмикається.
Мокра, захекана, я зупинилася серед вулиці й кинула погляд на гори, потім — на «Альту».
Для мене знайдеться ще один корабель.
Через браму забігла на базу, на ходу показавши охороні свій значок. Відтак повернула праворуч, помчала до злітного майданчика, на якому наземна команда саме відряджала медичні кораблі до розбитих зенітних постів. Неповороткі, повільні літальні апарати м’яко піднімалися в повітря на великих підйомних кільцях.
Видивившись у юрбі Дорґо, техніка, який часто обслуговував мій зореліт, я побігла до нього.
— «Небовись» десять? — здивувався мені Дорґо. — Що ти...
— Дорґо, поламаний винищувач, — мовила я, задихаючись, — «Небовись» п’ять. Корабель Артуро. Він на льоту?
— Нам наказали розібрати його на запчастини, — спантеличено відповів технік. — Ми пробували його полагодити, але щиту гаплик, а нового ми так і не отримали. Система керування також пошкоджена. На ньому не можна в бій.
— Він літає?
Декілька техніків перезирнулися між собою.
— Технічно, так, — мовив Дорґо.
— Готуй його для мене! — кинула я.
— На це є добро від адміралки?
Я зиркнула на край майданчика, де на столі стояв такий же передавач, як в Артуро. Тут також слухали перебіг бою.
— На «Альту» несеться ще одна група креллів, — сказала я, показуючи в той бік. — Резерву нема. Хочеш піти питати дозволу в жінки, яка ненавидить мене з незрозумілих причин, чи все-таки пустиш мене у повітря, трясця твоїй матері?
Мені ніхто не відповів.
— Підготувати «Небовись» п’ять! — вигукнув Дорґо. — Чого стали? До роботи!
Двоє техніків зірвалися з місця, а я побігла в роздягальню, звідки, блискавично перевдягнувшись, вигулькнула вже за хвилину, одягнена в гермокостюм. Дорґо провів мене до винищувача, який техніки відбуксували на злітний майданчик тягачем. Чоловік узявся за драбину:
— Тоні, досить. Відчіпляй!
Відтак він приставив драбину до фюзеляжу. Я залізла у відкриту кабіну, намагаючись не дивитися на дірки в лівому боці зорельота. Трясця, він був у геть нікудишній формі.
— Дзиґо, послухай, — звернувся до мене Дорґо, піднявшись слідом, — щита в тебе нема. Ти це розумієш? Система вигоріла вщент, тому довелося зняти його повністю. У тебе не буде жодного захисту.
— Я все розумію, — відповіла я, пристібаючись.
Дорґо подав мені шолом — мій власний, з моїм позивним.
— Окрім відсутнього щита, у тебе буде ще одна біда: несправне підйомне кільце, — мовив він. — Воно страшно барахлить і працює нестабільно. Є деякі неполадки і зі сферою керування. — Зиркнувши на мене, додав: — Але катапульта працює.
— Хіба це так важливо?
— Ти розумніша за більшість, — сказав він.
— Гармати?
— В нормі. Тобі пощастило, бо ми якраз збиралися їх зняти.
— Не думаю, що це можна вважати великим везінням, — промовила я, натягаючи шолом. — Але нікуди не дінешся.
Я підняла великий палець, він відповів тим самим жестом. Коли його команда прибрала драбину, скло на кабіні опустилося.
Адміралка Джуді «Залізнобока» Айванс стояла в командному центрі. Заклавши руки за спину, вона спостерігала за мініатюрними відображеннями кораблів на голографічному радарі, що проєктувався з підлоги.
Верф виявилася приманкою, на яку Джуді сліпо купилася. Крелли очікували, що вона кине на неї всі сили і скористалися цим. Це — одне з найстаріших правил війни. Якщо знаєш, як вчинить ворог, перемога вже наполовину твоя.
За її тихим наказом голограма перемкнулася на другу групу ворожих кораблів, що наближались до «Альти». Їх було п’ятнадцять. Сині трикутники тепер чітко виднілися на екрані радара ближньої дії — набагато точнішого за радар дальньої дії.