З картинки було видно, що один з тих кораблів — бомбардувальник.
Ворожа група невпинно наближалася до смертельної зони — невидимої лінії, за якою скидання бомби обернеться знищенням «Альти». Однак навіть це не зупинить креллів. Вони спробують прорватися углиб бази і скинути стирачку просто на головну будівлю. Так бомба проб’є землю аж до самої Вогненної й зруйнує її.
«Я прирекла на неминучу загибель усе людство», — подумала Айванс.
П’ятнадцять синіх трикутників. І ніщо їх не зупинить.
Аж тут на екрані з’явилася самотня червона цятка корабля, що злетів від «Альти». Він належав флоту нескорених.
— Рікольфр, — гукнула Залізнобока. — Невже приватні власники відповіли на мій заклик і піднімають у повітря власні кораблі?
У глибоких підземеллях зберігалося лише вісім винищувачів, проте й це було краще, ніж нічого. Можливо, навіть їх буде досить, щоб відвернути катастрофу.
— Ні, сер, — відказав Рікольфр. — Вони сказали, що планують евакуюватися.
— Тоді, що це за корабель?
Усі присутні в командному центрі відлинули від своїх комп’ютерів і дивилися на голограму, посеред якої мигала червона цятка. На каналі командира почувся голос:
— Я правильно роблю? Підтверджуєте? Говорить «Небовись» десять, позивний «Дзиґа».
Це була вона.
— Дефектна, — шепнула Залізнобока.
50
— Говорить центр, — почула я зі свого передавача. — Кадетко, звідки у вас цей корабель?
— Яка різниця? — відповіла я запитанням. — Дайте мені координати. Де ті крелли?
— Дитино, у тій групі цілих п’ятнадцять кораблів!
Я сковтнула:
— Координати?
— 57-113.2-15000.
— Прийнято.
Я виставила двигуни в правильну позицію і дала прискорення. Конденсатори ввімкнулися всього на декілька секунд, після чого від перевантаження я аж заскреготала зубами. Корабель ходив ходором навіть на відносно малій швидкості маґ-5. Трясця. І на чому тільки він тримається купи? На шмарклях і чесному слові?
— Коли вони будуть у смертельній зоні? — запитала я.
— Менш як за вісім хвилин, — відповіла Залізнобока. — За нашими підрахунками, ви будете там за дві.
— Чудово, — кинула я, глибоко вдихаючи і розганяючись до маґ-6. З настільки покоцаним крилом швидше йти я не наважувалась. — У мене, можливо, буде ще кілька кораблів підкріплення. Як побачите їх, передайте їм обстановку.
— Ви не сама? — здивувалася Залізнобока.
— Я на це сподіваюсь. — Усе залежало від того, чи вдалося Артуро та компанії викрасти кораблі. — До того часу я відволікатиму креллів. Сама. На кораблі без щита.
— У вас немає щита?
— Бачу креллів, — мовила я, пускаючи запитання повз вуха. — Поїхали!
Креллівські винищувачі полетіли на мене. Їх було лише п’ятнадцять, але самій мені здавалося, ніби їх там ціла армада. Я різко взяла вбік, уникаючи променів їхніх гармат. На хвіст мені впало одразу з дюжину креллів, і мої датчики наближення сказилися.
Шкодуючи, що поблизу немає уламків, які можна було б загарпунити, я рвучко пірнула. Так я відступала, щосили петляючи від пострілів, доки не побачила його. Великий повільний корабель, що віз бомбу, причеплену знизу. Розміром вона була, як сам бомбардувальник.
— Центр, — передала я, ухиляючись від пострілів, — бачу бомбардувальник.
— Збийте його, кадетко, — тут же наказала Залізнобока. — Ви мене почули. Якщо можете, збивайте його.
— Прийнято, — сказала я, заходячи в петлю і обертаючись навколо власної осі.
Зблиснув індикатор гравітаційних конденсаторів, котрі пропрацювали лиш коротку мить, перш ніж мене прибило перевантаження. Однак свідомості я не втратила й побачила, як переді мною вискочили два креллівські кораблі.
Інстинкт тут же наказав мені гнатися за ними. Ні. Вони навмисне виставили себе легкими цілями, щоб відволікти мене. Тому я взяла в інший бік, і залишені позаду крелли накрили мене шквалом вогню.
У такому напруженому бою я довго не протягну. Видно, не дочекаюсь я Артуро та решти. До того часу крелли мене прикінчать. Отже, маю добутися до бомбардувальника.
Крелли спробували відігнати мене вбік, але я прошмигнула поміж них, і від ударної хвилі їхнього ходу мій «Поко» задвигтів. Зазвичай такого не траплялося, бо атмосферні ковші поглинали цю силу. Але мої хоч і працювали, та перебували далеко не в найкращому стані.
Цокаючи зубами від тряски, я облетіла ще кілька кораблів, взяла на приціл бомбардувальник і випустила в нього чергу променів з гармати. Декілька пострілів влучили в корабель, але їх поглинув його щит, а для ІМІ я була занадто далеко. Натомість від нього відділилася група дивних дрібних винищувачів супроводу, котрі понеслися на мене, відтісняючи вбік.