— Підождіть, — озвався Недд. — Це я дурник чи у Дзиґи корабель розмовляє?
— Вітаю, Недде, — сказав М-Бот. — Я можу підтвердити, що вам — як і всім людям — справді бракує інтелектуальних здібностей. Однак ваше відхилення від норми не перевищує стандартне.
— Це складно пояснити, — мовила я. — Хоча ні, все просто. Так, мій корабель вміє балакати, але ви його не слухайте.
— Ховайтеся, бійтеся моєї нездоланної вогневої міці! — додав М-Бот.
— Ви вдало доповнюєте одне одного, — сказав Артуро. — Дзиґо, радий, що ти знову з нами. У тебе є якийсь план?
— Так, — відповіла я. — Для початку перевіримо, як вони на мене зреагують. Чекайте.
Я розвернула М-Бота в протилежний бік і, ввімкнувши прискорювач, загальмувала двигуном. Навіть попри досконалі гравітаційні конденсатори, у спину мені вдарила сила перевантаження. Сповільнившись до маґ-2,5, я розвернулася і оглянула поле бою. Переді мною було шістнадцять креллівських винищувачів.
От у мене й з’явився другий шанс. Час зупинити бомбардувальник.
Додавши швидкості, крізь гущу креллів я кинулася просто на бомбардувальник та його трьох супровідників. Перед самими ними шугнула вгору, щоб вони як слід роздивилися гнуті М-Ботові крила та його загрозливий силует. Він мав чотири тримачі для потужних гармат, і я сподівалася, противник не помітить, що вони порожні.
Крелли завжди націлювалися на корабель, який здавався їм найнебезпечнішим у групі, або в якому, на їхню думку, літав офіцер. Я розраховувала, що побачивши М-Бота, вони десь так і подумають.
Мій задум спрацював: крелли кинулися в погоню. Тринадцять винищувачів — усі, крім трьох чорних, — помчали за мною, безладно палячи з гармат.
Прекрасно. Жахливо, але прекрасно.
— М-Боте, треба не відпускати їх від себе, — сказала я. — Веди їх за собою, але не забувай, що будь-якої миті вони можуть зайти згори.
— Прийнято, — відказав він і додав: — Ар!
— Ар?
— Це популярне піратське слівце, хоча насправді — просто стилізований вигук з південно-західного діалекту англійської мови, що здобув популярність завдяки ролі одного актора. Вживається з метою залякування.
— Ясно...
Струснувши головою, я зайшла в складну Альстромівську петлю.
— Усе ж, попри прогалини, у моїй пам’яті збереглися деякі дрібки інформації, — сказав корабель. — Ар!
Я зрізала праворуч і, зиркнувши на екран датчиків відстані, побачила, що Артуро, Скритна і Недд уже прибули на місце.
— Амфі, це всі? — спитала я.
— «Бистрина» на підльоті, будуть тут за півтори хвилини, — відказав Артуро. — З ними Йорґен і кілька старших пілотів, яких я не знаю. Також до них приєдналося кілька розвідників, тож думаю, з ними буде й ФМ.
— Клас, — крекнула я, виконуючи серію маневрів. — А поки чекаємо на них, бери Недда і спробуйте відтиснути бомбардувальник. Тільки обережно: ті чорні винищувачі, що його супроводжують, проворніші за звичайні. Спробуйте відвести бомбардувальник якнайдалі, щоб...
— Забороняю, — включилася в розмову Залізнобока. Ну так, звісно, вона весь цей час нас слухала. — Пілоти, я наказую вам негайно збити бомбардувальник.
— Пані Залізнобока, хай як я не підтримувала б вашу самопожертву, пропоную спершу спробувати інші варіанти, — відрізала я. — Амфі, Вуже, виконуйте.
— Так, Дзиґо, — відказав Недд.
— А я? — спиталася Кіммалін.
— Залишайся на місці й візьми бомбардувальник на приціл, — сказала я. — Чекай, доки супровід відійде вбік, а його щит вирубиться.
На панелі приладів зблиснула лампочка приватного каналу.
— Спенсо, — промовила Кіммалін, — ти точно хочеш, щоб я це зробила? Ну, тобто...
— Скритна, у мене немає гармат, — відповіла я. — Тож, крім тебе, цього не зробить ніхто. Ти зможеш. Приготуйся.
На тому я пірнула, вивертаючись від пострілів. Я мчала понад самою землею, а переслідувачі летіли за мною, наче рій кусючих комах. Трясця. «Альта» була просто переді мною. Ми перебували дуже близько до неї.
Угорі Недд і Артуро вели бій з чорними супровідниками бомбардувальника. Я не мала часу стежити за дійством, бо була змушена зрізати в інший бік, рятуючись від ворожої групи, яка зайшла спереду в спробі відрізати мене.
Кілька пострілів влучило в щит М-Бота.
— Гей! — вигукнув корабель. — За таке я переслідуватиму твого первістка і, нестримно регочучи, детально змальовуватиму йому твою кончину, з великою кількістю неприємних епітетів, звісно!
Я зітхнула: він знову сказав це у загальний канал.
— Тільки не кажіть мені, що я звучу так само.
Відповіді від решти не надійшло.