— Хай зійде на тебе сила-силенна хвороб, притаманних людському виду, більшість з яких викликають вкрай неприємні набряки!
— Трясця. Я говорю так само, правда?
Зціпивши зуби, я натисла на прискорення і відірвалася від переслідування. Ворожих кораблів було дуже багато, і щоб збити мене, їм вистачить декілька прицільних влучань. Мені ж треба було відволікати їх якомога довше. Я вильнула праворуч, загарпунила одного з них і на відцентровій силі розвернулася в інший бік. Огинаючи його групу, відпустила його, шпурнувши по кривій траєкторії.
Тепер угору.
Я підняла корабель і підлетіла, щоби крелли не змогли загнати мене в куток.
— Спенсо? — звернувся М-Бот.
Униз.
Я шуснула донизу, не давши відрізати себе іншій групі креллів, що зайшла з другого боку.
— Як ви це робите? — спитав робот.
Праворуч.
Пролетіла крізь саму гущу кораблів, що мчали мені на перехоплення. Навколо моїх крил засвистіли постріли, але жоден не влучив.
— Ви реагуєте на їхні рухи ще до того, як вони їх роблять, — додав він.
Я чула в голові накази, які їм віддавали. Тихі, але чіткі, вони надходили креллам звідкілясь згори, линули з іншого місця, простору, але я вловлювала ці сигнали, чула їхні команди. Перехоплюючи їх, могла на них відповідати майже мимовільно. Водночас я щосили стримувалася, щоб не втратити голови через це божевілля.
М-Бот був напрочуд маневреним кораблем, здатним на різкі прискорення і розвороти в будь-який бік. У польоті мені здавалося, ніби я відчуваю його — кожен електричний сигнал, що пробігає по його фюзеляжу, переносячи мої команди. Керуючи ним, я ніби рухала власними м’язами, виконувала маневри з точністю досвідченого хірурга і завзяттям наполегливого спортсмена. Це було неймовірно.
Мене настільки поглинув політ, що я мало не проґавила повідомлення від Артуро:
— Дзиґо, в нас нічого не виходить. Ми не можемо відтіснити чорні кораблі від бомбардувальника. Як тільки ми наближаємося, вони дають нам бій, але повертаються на оборонні позиції навколо нього, щойно хоч трохи відтягнемось. Бомбардувальник продовжує наближатися до цілі.
— Скільки часу до його прибуття на точку, з якої можливе знищення Вогненної? — запитала я.
— Менше як дві хвилини, — мовив М-Бот. — Якщо він продовжить рухатися на швидкості...
— Говорить командир «Бистрини», позивний «Тер’єр», — почувся чоловічий голос. — Заради Полярної зірки, поясніть, що у вас там діється?
— Нема часу, — відказала я. — Командире, зберіть усі свої сили і збийте ті чорні винищувачі навколо бомбардувальника.
— А ви хто така?
Я повернула і — досі втікаючи від вервечки розлючених креллів — прошмигнула повз групу новоприбулих, яких, однак, не змогла навіть до ладу розгледіти за стіною променів, що палахкотіли довкола мене. Ще одне влучання в щит, за ним — четверте.
— Потужність щита: сорок відсотків, — оголосив М-Бот.
Я трималася попереду свого хвоста, уникаючи пострілів завдяки тому, що передбачала всі подальші дії ворога.
Несподівано перед очима в мене засвітилися зорі, цяточки білого світла.
Очі.
У приймачі пролунав Йорґенів голос:
— Сер, з усією повагою, але вона — та, кого нам зараз варто слухатись.
Тер’єр тільки зітхнув і промовив:
— «Бистрина», всім кораблям, атака на чорні винищувачі.
— Не всім, — звертаючи праворуч, поправила я. — Йорґене, ФМ, ви там?
— Так, Дзиґо, — відказала ФМ.
— Займіть удвох позицію біля бомбардувальника. Я підведу свій хвіст до нього. Сподіваюся, він закриє вас, і ви зможете підійти достатньо близько. Щойно наблизитеся, запускайте ІМІ. Часу обмаль.
— Ясно, — сказав Йорґен. — ФМ, за мною.
— Слухаюсь.
Я зайшла на широку петлю і пролетіла повз Кіммалін, що висіла подалі від основного поля бою. Мої переслідувачі не звернули на неї жодної уваги, маючи мене за найнебезпечнішу у своїй групі.
— Скритна, — зв’язалася я з нею по приватному каналу, — ти мусиш збити бомбардувальник.
— Якщо він впаде, бомба здетонує, — сказала Кіммалін. — Ви всі загинете. А якщо навіть врятуєтеся, «Альті» кінець.
— Ти можеш деактивувати його двигуни або зробити щось, щоб він впустив бомбу?
— Такий постріл...
— Кіммалін. А що сказала б Свята?
— Я не знаю!
— А ти що тут сказала б? Пригадай день нашого знайомства!
Я крутнулася і понеслася до бомбардувальника. Тер’єр зі своєю командою, з підтримкою від Артуро та Недда, полетіли на чорних винищувачів. Я приєдналася до них, привівши за собою свій хвіст, який спричинив там безлад.
— Менше ніж тридцять секунд, — тихо промовив М-Бот.