— Я не помираю, — запевнила його я, вмощуючись у кріслі й поправляючи мікрофон. — У мене справді є дефект. Це ніби діра в мені.
— У людях є купа дір. Бажаєте почути їхній перелік?
— Будь ласка, не треба.
— Ха-ха. Це був жарт.
— У мене дірка в мозку, — пояснила я. — Завдяки їй я можу заглядати в небуття, але її можна використати проти мене. Думаю, крелли показали батькові якесь марево, тож, коли він повернувся на Детрит, то побачив те, що хотів від нього ворог.
Я пригадала його слова: «Я вас уб’ю. Всіх уб’ю...»
Він промовляв їх з такими спокоєм та скорботою, бо думав, що людство програло і всі його друзі загинули. На нього наслали ману.
— Збиваючи кораблі своїх друзів, він гадав, що стріляє по креллах, — прошепотіла я.
З темряви до М-Бота підлетіло кілька квадратних зорельотів. Мені вони були схожі на кур’єрські або буксирувальні кораблі. Крізь великі квадратні ілюмінатори я побачила істот, віддалено схожих на ті замальовки креллів, що в нас були. Темні, закуті в скафандри постаті з червоними очима.
Тільки тут на їхніх скафандрах переважали яскраві барви — червоногарячий та синій кольори, без жодного натяку на чорноту. Істоти нагадали мені крабів зі Старої Землі, яких я бачила на ілюстраціях на заняттях з прадавньої біології. Скафандри ж їхні нагадували швидше біомеханічний апарат, з отворами для очей на «голові», крізь які створіння могли бачити.
Боки кораблів укривали написи невідомою мені мовою.
— Ketos redgor Earthen listro listrins, — прочитав напис M-Бот. — Англійською це приблизно перекладається як: «Служба контролю та нагляду за землянами».
Трясця. Звучала назва лиховісно.
— Ти можеш перекласти мені їхні слова?
— Ближче до станції я вловлюю радіосигнали, — відказав він. — Але підозрюю, ці кораблі комунікують за допомогою надсвітлових цитонічних технологій.
— Послаб захист, але не знімай повністю, — наказала я. — Якщо знову закричу або збожеволію, поверни.
— Добре... — протягнув М-Бот. — Щоправда, як на мене, ви й так поводитесь, як божевільна. Втім, нічого нового.
Я знову почула голоси, що линули з чорноти всесвіту. Вони промовляли слова, які надсилалися крізь небуття. Я розуміла їх без усякого перекладу, бо в тому місці всі мови звучали, як одна.
— Воно дивиться на мене! — промовила одна з істот. — Думаю, воно хоче мене зжерти. Мені це не подобається!
— Воно знешкоджене, — надійшла відповідь зі станції. — А коли і дивиться, то не бачить вас. Ми заблокували його бачення. Відбуксуйте корабель на діагностику. Це не стандартна сонівська модель. Цікаво, як вони її збудували.
— Я не бажаю наближатися до цієї штуковини, — промовила друга істота. — Хіба ви не знаєте, які вони небезпечні?
Зацікавлена, я нахилилася ближче до скла кабіни і скорчила злу пику, вишкіривши зуби. Одна з істот верескнула, розвернула корабель і полетіла геть. Два інші буксири здали назад.
— Це робота для дронів, а не пілотованих кораблів, — сказав один інопланетян.
Вони самі були перелякані й зовсім не походили на страшних потвор, яких я собі уявляла.
Я розслабилася.
— Бажаєте, щоб я спробував зламати їхню систему? — запитав М-Бот.
— Ти можеш це зробити?
— Насправді це простіше сказати, ніж зробити, — відповів він. — Спершу треба перехопити вхідний сигнал, після того — зламати паролі й створити фальшивий ключ доступу, який уможливить обхід локальної системи безпеки і непомітну передачу даних.
— То ти можеш зробити це чи ні?
— Уже зробив, — мовив він. — Просто пояснити це дуже складно. Починаю передачу даних... Ой, мене засікли і викинули з системи. Протокол захисту заблокував мені повторний вхід.
На станції заблимали вогні, й з одного з її відсіків висипав загін дрібних кораблів. Я одразу впізнала їх за схемою польоту. Це були креллівські винищувачі.
— Забираймося звідси, — кинула я, хапаючись за штурвал і розвертаючи М-Бота. — Зможеш провести нас між шарами уламків, не зачепивши захисних платформ?
— Оскільки крелли роблять так щоразу під час своїх атак, гадаю, мені це також до снаги, — сказав він.
Я натиснула на прискорення, і ми понеслися до зовнішнього шару уламків. М-Бот вивів на скло кабіни мапу поясу, і я полетіла по ній. Наближаючись до поверхні планети, ми пролітали зовсім близько до деяких платформ, проте жодна з них не вистрілила.
Я відчувала якусь неясну тривогу. Збудження, яке охопило мене спочатку, коли я тільки-но наблизилася до зірок, минулося. На зміну йому прийшло усвідомлення суворої реальності.