Я бачила його на іспиті, усвідомила я. Це був син одного з Перших Громадян, котрого прийняли в академію автоматом.
Клас. До нас призначили безтолкового аристократа, мешканця найглибших — і найбезпечніших — підземель Ліги Нескорених.
Навчатися сюди він пішов не тому, що мав талант, а щоб хизуватися кадетським значком і почуватися важливим. З тону, яким його супутники промовляли до нього, я припустила, що це його поплічники. Я була ладна закластися на все, що маю, що всіх їх узяли без іспиту — тобто в нашій групі було аж троє людей, які не заслужили бути тут.
Високий красунчик вийшов на середину кола тренажерів. І як може хлопець мати таке лице, щоб його так хотілося розквасити? Прокашлявшись, він різко сплеснув у долоні:
— Кадети, струнко! Невже ми ось так привітаємо інструктора — дурнуватими балачками? Рівняйсь!
Кіммалін, хай благословлять її зорі, підскочила і виструнчилась. Двоє посіпак хлопчини також вирівнялися, справляючи значно краще враження справжніх солдатів. Усі решта запитально зиркнули на хлопця.
— Хто тобі дозволив нами командувати? — спитала Гудія, атлетична дівчина з мого підземелля.
Вона стояла, спершись на стіну і схрестивши руки на грудях.
— Хочу справити добре враження на інструктора, кадетко, — відказав Принда. — Тільки уяви собі, як радісно йому буде побачити нас напоготові, коли він сюди зайде.
Гудія пхикнула:
— Радісно? По-моєму, це відстій.
Принда проігнорував її слова, замість того перейшов до огляду шеренги зі своїх трьох бійців. Похитав головою, глянувши на Кіммалін, чия версія стійки «струнко» була в тому, щоб стояти навшпиньки і козиряти обома руками одночасно. Посміховисько.
— Ти — посміховисько, — сказав їй Принда.
Дівчина похнюпилася, опустилася. Мене миттю захлеснуло праведною люттю. Він ніби й слушно сказав, але ж не можна ось так просто ображати людину.
— Де ти бачила, щоб струнко ставали так? — запитав Принда. — Ти виставиш нас на посміховисько. Не можна цього допустити.
— Ага, — озвалася я, — у такому разі вона відбере роботу в тебе, бо справжнє посміховисько тут — ти, Приндо.
Він оглянув мене згори донизу, явно зауважуючи мій пошарпаний комбінезон. Колись він належав батькові, тому довелося добряче його перешити, щоб він підійшов мені.
— Кадетко, ми знайомі? — запитав він. — Мені здається, я тебе десь бачив.
— Я сиділа за першою партою на іспиті, — відказала я, — на якому ти склав свій тест, не відповівши на жодне запитання. Можливо, ти бачив мене, коли глянув на решту аудиторії, бажаючи подивитися, що значить працювати.
Він міцно стиснув губи. Схоже, я зачепила його за живе. Прекрасно. Перша кров.
— Я вирішив не марнувати ресурсів, — промовив він, — щоб ніхто не витрачав часу на перевірку мого тесту, коли мені й так гарантоване місце.
— Якого ти не заслужив.
Оглянувшись на решту кадетів, які зацікавлено стежили за перепалкою, він заговорив тихіше:
— Послухай, тобі не потрібні неприємності. Просто виконуй накази і...
— Виконувати накази? — перепитала я. — Чиї? Твої?
— Очевидно, що я буду вашим командиром. Тому краще роби, як я кажу.
От же бундючний суперновий син.
— Лише тому, що ти шахраював і...
— Я не шахраював!
— Лише те, що ти купив собі місце в академії, ще не робить тебе командиром. Тож пильнуй і не наживай собі ворога.
— А то що?
Трясця, він мене вже добряче бісить. Я заскочила на стілець, щоб мати перевагу в зрості. Це його здивувало.
— Що... — струснувши головою, почав був казати він.
— Удару завжди слід завдавати з вигідного положення! — крикнула я. — Коли все закінчиться, Приндо, я заберу твій оплавлений, обвуглений значок як свій трофей і дивитимуся, як у потрощеному зорельоті догорятиме твій понівечений труп!
Аудиторія принишкла.
— Ну гаразд... — сказав Принда. — Це було... дуже красномовно.
— Хай благословлять тебе зорі, — промовила Кіммалін, а Гудія усміхнулася й показала мені великий палець, тоді як решта присутніх явно не знали, як на таке реагувати.
І... мушу визнати, що, можливо, я дещо перегнула з реакцією. Ніхто з них мене не знав. Вони не зростали в моєму районі, не ходили зі мною до школи. Може хіба, чули про мого батька, але від будь-якого іншого кадета навряд би відрізнили.
Тут я була не мисливицею на щурів і не донькою боягуза.