Рік жваво зайняв своє місце, а тоді, побачивши мене на стільці, показав великий палець. Ми зробили це. Обоє. І хай Рік отримав найвищий бал, я все одно раділа, бо це означало, що він отримав варіант тесту, на який заслужив.
Кобб підійшов до Приндового тренажера і клацнув перемикач збоку коробки. Кабіну оповила мерехтлива куля білого світла.
Усередині Принда почав тихенько, але досить розбірливо, промовляти слова молитви до Полярної зорі. Я подалася наперед.
— На перших порах може трохи паморочитися в голові, — сказав Кобб, вмикаючи тренажер Артуро, потім Неддів, — але це не можна порівняти з реальним польотом, хоч і відчуття доволі схожі.
Я сиділа напружена, дивлячись, як він обходить усі тренажери, один по одному вмикаючи проєктори. Кожен кадет висловлював свій захват уголос — одні охали, інші казали: «Ого!». Серце мені кольнуло, коли Кобб розвернувся біля останнього, порожнього, симулятора і пішов на передній край аудиторії.
Та в останню мить, мовби згадавши про щось, озирнувся на мене через плече.
Вичікувально дивлячись на нього, я мало не луснула від напруги.
Зрештою він таки кивнув на порожній тренажер. Я зіскочила зі стільця, прожогом залетіла в кабіну, й він клацнув перемикач. Навколо зблиснуло світло, і наступної миті я вже сиділа в кабіні винищувача класу «Поко», що стояв на злітному майданчику перед авіабазою. Ілюзія була настільки правдоподібна, що мені спершу аж перехопило подих, а тоді я таки вирішила виставити руку з купола, щоб перевірити його на дотик. Як тільки моя рука розітнула проєкцію, голограма здригнулася і розсипалася на тисячі порошинок.
Я відсмикнула руку і оглянула начиння кабіни: штурвал, всіяна кнопками панель приладів і сфера керування під правицею. Сфера ідеально лягала мені в долоню і мала западини з кнопками для пальців.
За голографічним склом стояли віртуальні зорельоти, вишикувані рядком перед точною графічною репродукцією бази «Альфа». Глянувши вгору, я побачила віртуальне небо і навіть пояс уламків... Деталізація була приголомшлива.
Раптом крізь небо в кабіну до мене увірвалося вусате лице Кобба — немов мені власною персоною явився один зі Святих, — який пробився крізь голограму побалакати зі мною:
— Кадетко, як відчуття? Подобається?
— Так, сер, — відповіла я. — Страшенно подобається.
— Добре. Гляди, щоб можна було насолоджуватися цим і надалі.
Заглянувши йому у вічі, я кивнула.
Відступивши, він оголосив:
— Ну що ж, кадети, годі марнувати час. — З кабіни здавалося, ніби його голос лине з нізвідки. — Кожного дня, поки ви тренуєтеся, в боях гинуть хороші пілоти. Всім надягнути шоломи, вони лежать у вас біля ніг.
Я зробила як він наказав, і тепер голос Кобба зазвучав у навушнику шолома.
— Потренуймо зліт, — сказав він. — Це...
— Сер, — перебив його Принда, — я можу показати.
Я закотила очі.
— Гаразд, командире, — мовив Кобб. — Я не проти, щоб хтось робив складну роботу за мене. Подивімося, як ти піднімеш їх у небо.
— Так, сер! — викрикнув Принда. — Отже, командо, для зльоту і посадки прискорювач не потрібен. Ці маневри легко досягти за допомогою підйомного кільця — такого собі обруча на днищі вашого винищувача. Його активує вимикач на... е... верхній частині панелі приладів. Червона кнопка. Ніколи не вимикайте її в польоті, інакше впадете, як шматок космічного брухту.
Днище одного з винищувачів у ряді враз засвітилося: хтось увімкнув кільце.
— За допомогою сфери керування корабель можна кренити, — провадив Принда, — також нею можна виконувати дрібні маневри. Для швидкого злету використовуйте менший важіль біля штурвала. Потягніть його на себе.
Його зореліт піднявся в повітря і рівно завис. Як і наші, він належав до класу «Поко». Ці винищувачі хоч і нагадували олівці з крилами, та однаково були зорельотами, і в кабіні одного з них сиділа я. І хоч це був усього лише тренажер, це відбувалося зі мною.
Я клацнула червоний перемикач, і панель приладів переді мною засвітилася. Усміхнувшись, правицею стиснула сферу керування, а лівицею потягнула за важіль контролю висоти.
Мій зореліт різко підскочив у повітря, сіпнувся і влетів у будівлю позаду.
Але я була не одна така. Наші зорельоти виявилися далеко не такі чутливі, як ми очікували. Рік узагалі примудрився підняти свій догори дриґом, а Кіммалін шугнула різко в повітря, верескнула з несподіванки і гепнулася назад на майданчик.
— Лише контроль висоти, кадети, — нагадав Принда. — Сферу керування поки не чіпайте!
Десь назовні пхикнув Кобб.
— Сер! — звернувся до нього Принда. — Я... е... цей...