Я зробила так: пірнула, а тоді вирівнялась. Вильнула вліво, тоді — вправо. Це було так... легко. Наче я знала це з народження. Наче...
Залунали сирени. Я запанікувала, сіпнулася і кинулася оглядати панель приладів, боячись, що знову чогось натворила. Та опанувавши себе, нарешті збагнула, що сирени виють не в моїй кабіні — і навіть не в аудиторії, — а знадвору.
Попередження про напад, подумала я, стягуючи шолом, щоб краще чути. Тут, на «Альті», сирена звучала зовсім інакше — динамічніше.
Я вистромила голову в голограму і побачила, що дехто вчинив так само. Кобб стояв біля вікна і дивився в небо. Мені було ледве видно крихітні уламки, що, палаючи, падали в атмосферу. Навала креллів.
Затріскотів динамік на стіні.
— Кобб, — пролунав голос адміралки Залізнобокої, — ваші салаги зелені вже навчилася злітати?
Кобб підійшов до панелі на стіні й натиснув кнопку:
— Ледь-ледь. Я досі переконаний, що один з них додумається навіть самознищити зореліт, хоча в «Поко» такої функції немає.
— Чудово. Наказуйте їм підніматися і шикуватись над «Альтою».
Зиркнувши на нас, Кобб натиснув на кнопку:
— Прошу підтвердження, адміралко. Ви наказуєте піднімати новачків у небо під час атаки креллів?
— Підіймайте, Кобб. Це велика навала. «Кошмар» зараз на відпочинку під землею, збирати їх немає часу. Кінець зв’язку.
Повагавшись, Кобб повернувся й віддав наказ:
— Ви чули адміралку! «Небовись», на злітний майданчик. Марш!
10
На злітний майданчик?
Зараз?
Після одного дня тренувань?
Кобб натиснув на кнопку на своєму столі, вимкнувши наші голограми. Я ніяк не могла збагнути, перевірка це чи якийсь збочений обряд ініціації, однак бліде Коббове обличчя переконало мене у протилежному. Йому самому все це не подобалось.
Що, в ім’я зірок, та адміралка собі надумала? Не вирішила ж вона знищити весь наш загін, аби помститися Коббу за те, що взяв мене в СОН? Так же не може бути?
Ми безладно вибігли з аудиторії.
— Ріку, — погукала я, біжучи коридором під звуки сирен. — Ти віриш у все це? Невже таке може бути?
— Ні, Дзиґо. Досі не можу повірити, що я тут. Коли мене викликали і сказали, який бал я набрав, я подумав, що мене хочуть звинуватити у списуванні! Але адміралка нагородила мене медаллю, і ми сфотографувалися на пам’ять. Це майже так само неймовірно, як те, що Кобб протягнув тебе після...
— Забудь, — поспішно урвала його я.
Не хотілося, щоб хтось прознав, що я потрапила сюди за незвичних обставин. Кинувши погляд убік, я помітила Принду, який біг за кілька кроків від мене, косо позираючи в мій бік. Клас.
Ми висипали з корпусу, зупинившись на сходах якраз перед самим зльотом загону зорельотів класу «Фреса». Це була одна з патрульних груп; таких мало б бути декілька, включно з однією-двома допоміжними, яких можна було б підняти в разі надзвичайної ситуації.
Але нащо їм ми? Цього я збагнути не могла.
Вийшовши з будівлі, Кобб показав на десять винищувачів «Поко», що стояли вишикувані на майданчику неподалік. Біля них уже, підставляючи драбини, клопоталися техніки.
— Вперед! — скомандував Принда. — Зайняти винищувачі! Всі пам’ятають свої номери?
Кіммалін уклякла на місці.
— Скритна, в тебе номер шість, — сказав Кобб.
— Взагалі-то я Спритна.
— Уперед, йолопи! — крикнув Кобб. — Вам дали наказ!
Він кинув погляд на небо. Від винищувачів, котрі щойно злетіли, залунали вибухи звукових ударів. І хоч були вони вже далеко, від того гуркоту здригнулися шибки на вікнах.
Я помчала до свого зорельота, піднялася по драбині до відкритої кабіни і зупинилася. Мій зореліт!
По драбині за мною піднявся технік.
— То ти залазиш чи як? — спитав він.
Зашарівшись, я скочила в кабіну. Він простягнув мені шолом і нахилився:
— Цей винищувач щойно з ремонту. Ти літатимеш на ньому на завдання, але він не тільки твій. Ти ділитимеш його з кадетом з іншої ескадрильї, доки не відсіється більше курсантів.
Я натягнула шолом і підняла великий палець. Чоловік спустився і прибрав драбинку. Скло кабіни опустилося, замкнулися замки. Посидівши хвильку в цілковитій тиші, тамуючи дихання, я простягнула руку і натиснула на кнопку, яка активує підйомне кільце. Загорілась панель приладів, і винищувач тихенько загудів. От цього якраз у симуляції не було.
Подивилася вбік — на їдальню, в яку врізалася менше як чотири години тому.