— Йорґене! Командире! Та байдуже як! Подивись на одинадцяту годину, на двісті футів нижче од тебе. Бачиш?
Він лайнувся. Озвалася Веремія:
— Ну що ж, гра почалася!
— Вереміє, це не гра, — сказав Принда. — Інструкторе Кобб?
— Я тут. Що таке?
— Креллівський корабель, сер. Схоже, прорвався низом під ППО і прямує до «Альти».
Відповів Кобб не одразу. Вся впріла, я сиділа тримаючи руки на панелі керування і не зводячи очей з ворожого винищувача.
— Центр в курсі, — нарешті промовив Кобб. — Загін, який іде вам на заміну, вже займає винищувачі. Скоро будуть біля вас.
— А якщо вони спізняться? — запитала я. — Що, як на тому винищувачі стирачка?
— Центр уже проаналізував його, Дзиґо, — сказав Кобб. — Це не бомбардувальник. Один винищувач не здатен нанести великих руйнувань.
— З усієї поваги, сер, я не згоден, — мовив Йорґен. — База хоч і захищена, але він може завдати шкоди фермерами, убити десятки людей, перед тим як...
— Синку, я чудово розумію, на що здатен креллівський винищувач. Дякую. — Кобб глибоко вдихнув. — Близько він?
— Так, сер. І продовжує наближатися.
Тиша на лінії, тоді:
— Можете вступати в бій. Але з оборонних позицій не сходити. І щоб без викрутасів, кадете. Наказую вам відволікати його, допоки до вас не прибуде підкріплення.
Відчуваючи, як по скронях мені під шоломом струмує піт, я кивнула і наготувалася летіти.
— Я займуся цим, сер! — сказав Принда. — Вуже, ти — зі мною!
— Слухаюсь, Йорґу, — відповів Недд.
З нашого ряду вирвалося два зорельоти. Не встигла я схаменутися, як схопила штурвал і кинулася за ними.
— Дзиґо, — сказав Принда, — назад у шеренгу!
— Я вам згоджуся, — відповіла я. — Що більше нас буде, то вищі шанси налякати його і відігнати до справжніх винищувачів!
— А ще їй знадобиться напарник, — гукнула Веремія, вириваючись із шеренги і приєднуючись до мене.
— Ні, ні! — скрикнув Принда. — Усі решта, залишайтеся в шерензі!
— Беріть їх з собою, — сказав Кобб. — Вереміє та Дзиґо, ви летите за командиром та його напарником. Решті залишатись на позиціях. Мені не треба, щоб ви там вчинили бучу.
Принда замовк. Усі вчотирьох ми полетіли на перехоплення ворожого винищувача, перш ніж він дістанеться до «Альти». Я хвилювалася, що ми можемо не встигнути, що він прошмигне просто в нас під носом. Проте виявилось, непокоїлася я даремно.
Бо як тільки ми достатньо наблизилися, крелл розвернувся і понісся прямісінько на нас.
11
Пульс мій прискорився, обличчя похололо. Однак я розуміла, що не боюся.
Мене завжди непокоїло, що я злякаюся в справжній битві, бо що б не говорила, якою б крутою себе не виставляла, у скількох боях була насправді, як не рахувати шкільних бійок та спарингів на секції з дзюдо? Глибоко в душі я боялася, що запанікую, потрапивши у справжній бій. Мені було страшно виставити себе боягузкою, як усі мене називали. Це було б ніби... Ніби про батька казали правду.
Однак спокійно, твердою рукою я натиснула на штурвал і пішла на розворот, намагаючись зайти позаду ворога. Мені були відомі техніки бою — наступального і оборонного. Ці схеми я завжди малювала на полях зошитів з усіх предметів.
Та пори те, я налажала. Гак зробила заширокий, і через це в мене мало не врізалася Веремія, бо на віраж ми зайшли не одночасно.
— Ого, — сказала вона, оговтавшись, — а це важче, ніж здавалося, еге ж?
Обравши собі за мішень Йорґена, крелл відкрив по ньому вогонь з променевих гармат. Я хотіла допомогти, але розвернулася занадто різко. Шалено крутячись, Йорґен, Недд та креллівський зореліт прошмигнули позаду мене.
Я зашарілася, почуваючись безтолковою. Я ж бо завжди вважала себе... Звісно, не все зразу, але ж я навіть корабель спрямувати у правильному напрямку не могла.
Крелл зайшов на позицію для атаки позаду Принди, який тихенько лайнувся і виконав майже бездоганний S-подібний ухильний маневр. Зненацька я усвідомила реальність усього, що відбувається. Це ж переді мною один з моїх побратимів, і ворог намагався його вбити.
— Молодець, Йорґене, — похвалив його Кобб. — Але на майбутнє: обережніше з такими маневрами. Якщо ти літаєш спритніше від своєї команди, одразу станеш мішенню для креллів. Визначивши командира ескадрильї, вони нападають на нього першим.
— Хіба не доцільніше було б атакувати найслабших? — запитала ФМ. — Їх же легше збити.
Але крелли вважали інакше. Вони завжди нападали на найкращих, прагнучи тим самим знищити порядок у наших рядах.
— Поясню пізніше, — напружено сказав Кобб. — Недде, якщо можеш — тримайся ближче до Йорґена. Нехай крелл думає, що зайшовши йому ззаду, ти можеш зробити з ним те саме.