Нам пощастило, що крелли першими нападали на сильних пілотів, інакше ми з Веремією стали б легкою здобиччю, адже насилу трималися в повітрі рівно. А от Принда... Він виконав ідеальну Альстромівську петлю, майже відірвавшись від крелла.
Проте наступний Приндовий віраж вийшов не настільки вдало. Виконав він його непогано, але вийшов із нього лицем до решти нашого загону. Я почула в приймачі, як він лається, намагаючись розвернути свого винищувача, але через це промені з ворожої гармати полетіли в наші кораблі.
Загін кинувся врозтіч. Бім підрізав Ранню — мовчазну дівчину з татуйованим обличчям. Їхні винищувачі зрештою розлетілися, не зачепивши решти. Кілька пострілів влучило в Ріка. Його щит витримав, але корабель струсонуло, і він закричав.
Я зціпила зуби, відчуваючи, як гупає моє серце, коли ми з Веремією — нарешті — змогли спрямувати свої кораблі в правильному напрямку. Проте це означало, що нам доведеться промайнути крізь саму гущу наших кораблів, через що я мало не врізалася в Біма.
Трясця. Я ще могла сяк-так зрозуміти мотиви адміралки, але ж у бій вступати нам було ще рано. З такими темпами, поховальні вогнища сьогодні розведуть для нас. Сердешна Кіммалін налягла на важелі управління і шугнула на п’ятсот футів униз.
Залишивши Недда далеко позаду, Принда насилу відривався від крелла. Я натиснула на штурвал, і мій корабель на кілька миттєвостей уникнув сили перевантаження, яка, однак, нагнала зовсім скоро, втиснувши мене у крісло і змушуючи відчути, як зросла моя вага.
— Де підкріплення?! — крикнув Принда, коли ворог вистрілив у нього, влучивши у силове поле.
— Ще зовсім трохи, — відповів Кобб.
— У мене немає стільки часу! — промовив Йорґен. — Спробую вивести його на достатню висоту, щоб його зняло ППО. Передайте їм.
— Готово, — сказав Кобб. — Тільки в нього активований щит, тому доведеться довгенько потримати його там, перш ніж наші сили завдадуть йому достатньо ушкоджень.
— Зрозумів... Я спробую... Що означає, коли на панелі приладів мигає червона лампочка?
— Твій щит вирубився, — тихо промовив Кобб.
Я здатна його врятувати, розпачливо подумала я. Треба будь-що це зробити!
Обидва винищувачі набрали велику висоту. Моєю єдиною надією було швидко туди дістатися, впасти на хвіст креллу і збити його. Спрямувавши свій зореліт угору, я натиснула на штурвал і ввімкнула прискорення.
Перевантаження щосили втиснуло мене у крісло, тіло поважчало. Відчуття було дивне, зовсім не схоже на те, як я його собі уявляла. Я в буквальному сенсі відчула, як шкіру тягне донизу так сильно, що здається ще трохи, і вона злізе з обличчя. Руки зробилися настільки важкі, що було складно керувати зорельотом.
Та що куди гірше, мене накрила хвиля страшної нудоти. За кілька секунд я відчула, що починаю відключатися.
Ні...
З останніх сил я примусила себе вхопитися потягнути на себе штурвал, щоб сповільнити хід винищувача, заледве тримаючись у свідомості. Знизу почали стріляти велетенські гармати, які обороняли «Альту», проте у порівнянні зі спритними винищувачами поверталися вони страшенно повільно, незграбно. У повітрі за Йорґеновим «Поко» і чудернацьким креллівським зорельотом гримнув вибух. У спалаху світла гармата підбила крелла, зламавши його щит, але він продовжував летіти, тримаючись у Йорґена на хвості.
Я не мала сумніву, що наступним пострілом він у нього поцілить.
Ні!
Тієї самої миті десь ізнизу, прохромивши ворожий винищувач рівно посередині, вистрілив промінь чистого світла. Яскраво спалахнувши, крелл розвалився на уламки.
Йорґен полегшено зітхнув.
— Кобб, подякуйте від мене підкріпленню, — сказав він.
— Синку, це були не вони, — відповів Кобб.
— Ого! — вигукнула Кіммалін. — Це я його поцілила? Я поцілила! Приндо, ти як, у нормі?
Я насупилася і зиркнула донизу. Не могла повірити, що то стріляла Кіммалін. Виявилось, вона пірнула і відлетіла вбік, не втікаючи, а щоби краще прицілитись у ворога, не зачепивши нікого з нас.
Правду кажучи, я була приголомшена. Озвався Йорґен, говорячи таким тоном, неначе відчував те саме:
— Трясця! Скритна, то це ти тільки що прошила ворожий винищувач з такої відстані?
У передавачі почувся смішок Кобба:
— Здається, Скритна, правду у твоїй особовій справі написали.
— Я не... — почала було вона, а тоді зітхнула. — Не зважайте. Скритна — також непогано. Так, сер, це правда.
— Про що ви? — спитався Йорґен.