— Вона донька зенітників з Підземелля Достатку, — промовив Кобб. — Історично склалося так, що з метких стрільців із малих гармат виходять непогані пілоти. Обертові крісла на малих зенітках привчають людину стріляти на ходу, і завдяки цьому наша Скритна демонструє дивовижну влучність.
— Якщо чесно, я навіть не збиралася складати іспит, — промовила вона по-змовницькому. — Але до мене прийшли вербувальники СОНу і попросили показати їм свої вміння, тож я не мала іншого вибору, крім як продемонструвати все, що знаю. Як казала Свята, найбільша скромність проявляється у хвастощах. Ну й вони мені сказали, що в мене все вийде... І так, визнаю, мене їхня пропозиція зацікавила.
Нарешті всім стало ясно, що вона робить в академії.
— Годі базікати, — промовив Йорґен, усе ще приголомшений. — До переклику, починаючи з поранених.
— Я... — озвався Рік. — Мене підбили.
— Ти поранений?
— Просто струсонуло сильно, — сказав він. — Але здається, я... Наблював у кабіні.
Веремія зареготала.
— Просторіко, повертайся на базу, — наказав йому Йорґен. — Рання, супроводь його. Всі решта, шикуйсь.
Ми виконали наказ, цього разу — набагато дисциплінованіше. Від вигляду битви вдалині нам стало не до жартів. Невдовзі прибула наша підміна, і ми могли повертатися. Кобб віддав наказ, і ми полетіли в супроводі іншої кадетської групи, яку також підняли в небо для створення видимості підкріплення.
Приземлилися ми біля винищувачів Ріка і Ранньої. Самих їх уже не було — мабуть, пішли всадовити десь Ріка і заспокоїти. Він легко втрачав самовладання, тому я подумала, що треба буде відшукати його і побалакати з ним.
Коли ми вилізли з кораблів, Веремія, радісно скрикнувши, кинулася до Кіммалін.
— У тебе перший збитий винищувач! Щоб мені пусто було, коли ти не здобудеш аса ще до випуску!
Тримаючи шоломи в руках, ми обступили Кіммалін, а вона явно не знала, як реагувати на похвалу. Навіть Принда схвально кивнув їй і підняв кулак.
Я попрямувала до нього. Ми так кльово політали.
— Агов, Приндо... — звернулася до нього я.
Він різко крутнувся і просичав:
— Ти. Кадетко, нам треба поговорити. Тобі терміново необхідна корекція поведінки.
Що? Я ж хотіла його похвалити!
— Так вже склалося, — почала я, — що тобі також терміново необхідна корекція — пики.
— То ти продовжуватимеш цю клоунаду? Створюватимеш проблеми? Звідки в тебе цей комбінезон? Я думав, знімати одяг з убитих — незаконно.
Трясця. Яким вправним пілотом він не був би, але ця пика... Так і хотілося по ній зацідити.
— Пильнуй, — продовжила я, жалкуючи, що мені нема на що стати, щоб заглянути йому прямо в очі, — бо коли ти впадеш і оплакуватимеш свою гірку участь, моя тінь поглине твою, і я насміюся з твоєї жалюгідності.
— Дзиґо, ти мале дивакувате дівчисько.
Дівчисько?
Дівчисько?!
— Я...
— Увага! — гукнув Кобб, шкутильгаючи до нашого гурту.
Дівчисько?!
Я скипіла, але, пригадавши, який наганяй отримала минулого разу, миттю вгамувалася і зайняла місце в шерензі, підкреслено не дивлячись на Принду.
— Це був, — промовив Кобб, — найнедолугіший, але водночас найблискучіший виступ кадетів, який я колись бачив! Вам мало б бути соромно. Але й пишатися є чим. Ідіть візьміть свої речі й чекайте на мене в корпусі «Епсилон». Будемо селити вас у гуртожиток. А ще вас усіх слід добряче викупати.
Усі кадети пішли, але я затрималася. Хотіла запитати за Ріка, але Кобб наказав мені йти. Мабуть, не любив, щоб на нього чекали, поки він шкутильгає за всіма.
Я пленталася у хвості групи, почуваючись... Власне, так, як і сказав нам Кобб. Мені було соромно, але я однаково пишалася.
Бо я літала, була у битві. Я...
Я була частиною Сил Оборони Нескорених.
З іншого боку — я не впоралася із завданням. Як би не нахвалялася і скільки б не готувалася, та була я лише тягарем, а не цінним кадром. Попереду на мене чекало багато роботи.
І я буду старатися. Я навчатимуся. Бо я — войовниця, як навчала мене Ба. А шлях воїна — не втікати від проблем, а приймати і долати їх.
Поки ми йшли коридором, затріскотіли динаміки.
— Сьогодні битва ознаменувалася великою перемогою, — пролунав голос адміралки. — Це доказ сили і завзятості нескорених. Не забувайте, за що ви боретеся. Пам’ятайте: якщо ворогу вдасться скинути смертоносну бомбу, вона зруйнує не лише нашу базу, а й усіх, хто живе внизу, і все, що ми любимо. Ви — заслін, що оберігає цивілізацію від безуму. Зокрема, я хочу відзначити нових кадетів поки що неназваних загонів Б і В. Першим же вильотом вони, за невеликими винятками, показали всім, що варті захоплення.