Очей розгледіти я не могла, проте поза, в якій сиділа істота — піднявши передню частину тіла, — дещо нагадала мені... бурундука? Їх я бачила на відео про печери-заповідники дикого життя, які нам показували на уроках.
— Що ти таке? — тихо спитала я.
У животі в мене забурчало.
— І що не менш важливо, — додала я, — тебе можна їсти?
Воно повернуло свою «голову» вбік і поглянуло на мене — щоправда, я так і не розгледіла ніде його очей. Чи рота. Та і взагалі — морди. Спинними шипами створіння видало тихенький посвист, схожий на звук флейти.
Якщо, збираючи гриби у підземеллях, я чогось і навчилася, то це — що яскравий колір немовби промовляв: «Не їж мене, істото розумна, інакше ми з браттями розкладемо твоє тіло зсередини». Тож краще не намагатися з’їсти чудернацького печерного слимака.
У шлунку бурчало, але сягнувши в рюкзак, я знайшла там лише половинку водоростевого батончика. У мене було ще трохи часу змотатися у Вогненну перехопити чогось, але це здавалося б наче... наче, піджавши хвіст, я повертаюся з поразкою.
Адміралка намагається зламати мене, так? Що ж, вона сама не знає, на кого нарвалася. Бо кращої, майстернішої й відомішої за мене мисливиці на щурів не знайти у цілім світі.
Вирівняла крісло і роззирнулася напрочуд просторою кабіною. Як правило, у кабінах винищувачів у хід йшов кожнісінький доступний сантиметр, одначе тут за кріслом пілота знайшовся вантажний відсік і дещо схоже на складене пасажирське крісло.
Згадала, що попереднього вечора я, здається, бачила там якісь інструменти. Порившись, знайшла моток пластоволоконного тросу. Він чудово зберігся в запечатаній кабіні, хоча матеріал цей, власне, і так був фактично незнищенний. Відмотала шматок і зробила собі мотузку.
Слимачка продовжувала сидіти на панелі приладів, дивлячись на мене, час від часу повертаючи «голову» і тихенько посвистуючи.
— А зараз дивись, — сказала я їй.
Я підняла скло на повну — вночі не наважилася закрити його повністю, на випадок, якщо в кабіні несправна система вентиляції — і зіскочила на землю. Передбачувано почула шарудіння в темряві, а біля грибів на стіні помітила щурячий послід.
Звісно, мені було б краще полювати зі своїм арбалетом, але за цих обставин петля, наживлена батончиком, була не гірша за зброю. Закінчивши лаштувати пастку, я відступила, задоволена роботою. Слимачка виповзла на крило і свиснула до мене, мовби запитально.
— Ці щури, — сказала я їй, — невдовзі пізнають мій голодний гнів на власній шкурі через витки справедливості, які я здиратиму з них тоненькими шматочками.
Нараз я усміхнулася, збагнувши, що розмовляю з чудернацькою істотою. Так низько я ще не опускалася. Та хай там як, а поки в пастку щось попадеться, спливе трохи часу, тому я вирішила оглянути зореліт. Коли тільки його знайшла, то подумала, що його можна полагодити, і весь час після іспиту мріяла, як явлюся одного дня в СОН на власному зорельоті й примушу їх узяти себе у свої лави.
Але мої мрії виявилися нездійсненними. Бо корабель був, м’яко кажучи, не в найкращому стані. І річ була не тільки в погнутому крилі й несправних двигунах. Усе, що перебувало поза кабіною, було подерте, побите й понівечене.
Та може, пошкодження тільки зовнішні? Якщо начиння в нормі, може, його ще вдасться полагодити.
Знайшла ящик з інструментами. Час не пожалів їх так, як трос. Схоже, в ящик потрапило трохи вологи, однак іржавий розвідний ключ — це все одно розвідний ключ. Розгрібши камінці, я залізла під зореліт і підповзла до підйомного кільця. Як і будь-який школяр, я розуміла базову механіку, хоч і вивчала її не так завзято, як схеми польотів і будову винищувача. За це Рік полюбляв мене підколювати, говорячи, що хороший пілот повинен уміти власноручно полагодити свій корабель.
Одначе я й уявити собі не могла, що опинюся в закинутій печері, де при помаранчевій підсвітці свого світлового троса намагатимуся зірвати кришку з панелі на старій бляшанці. Врешті мені таки вдалося її зняти, і я зазирнула всередину, пригадуючи шкільні уроки.
Оце, мабуть, система передачі енергії на прискорювач, а ось ця штука — стабілізатор підйомного кільця...
Я не впізнала там багато чого, хоча змогла таки визначити енергетичну матрицю — півметрову коробку, яка була джерелом живлення корабля. Не без труднощів відкривши її, виповзла з-під корабля і витягнула матрицю світловим тросом.