Я вибалушилась на нього. Він поплескав мене по плечу:
— Визнаю, я трохи лукавлю. Я справді завжди хотів потрапити сюди. Важко не заразитися цим бажанням, коли твоя найкраща подруга цим марить. Я хотів довести собі, що можу скласти іспит, і зробив це. Але потрапивши сюди, Спенсо, я відчув... Коротко кажучи, коли мене підбили, я все зрозумів. Я не готовий робити це щодня. Мені шкода, Спенсо, але я не пілот.
Я не могла второпати його слів. Навіть звуки, які виходили з його уст, звучали незрозуміло, ніби він промовляв до мене чужою мовою.
— Я думав про це всю ніч, — промовив він сумовито. — Це остаточне рішення, Спенсо. Глибоко в душі я завжди розумів, що не створений для війни. Шкода тільки, що тепер не знаю, чим мені зайнятися. Просто бачиш, скласти іспит завжди було для мене кінцевою метою.
— Ти втікаєш, — сказала я. — Ти здався і тікаєш.
Він болісно скривився, і мені зробилося ніяково.
— Не всім судилося літати, Спенсо, — відказав він. — Інші професії не менш важливі.
— Це лише слова. Вони нічого не значать.
— А може, й значать. Не знаю. Напевно... Напевно, мені треба трохи подумати. В якій ще професії треба скласти іспит? Бо виявляється, це все, на що я здатен.
Хутенько обійнявши мене, остовпілу, він пішов. Я стояла і довго дивилася йому вслід, поки за мною не вийшов Кобб.
— Кадетко, коли стовбичитимеш тут і далі, відмічу запізнення, — застеріг він.
— Не можу повірити, що ви його так просто відпустили.
— Частково моя робота полягає в тому, щоб вирішувати, хто з вас принесе більше користі тут, унизу, а не стане легкою мішенню там, у небі. — Легенько підштовхнув мене до дверей. — До випуску в нас тут спорожніє ще не один тренажер. Ходімо.
Я повернулася в аудиторію, всілася в кабіну і аж тоді повністю осягнула значення його слів. Кобб немовби радів, відраховуючи когось із нас. Цікаво, скількох його підопічних збили в нього на очах?
— Гаразд, — заговорив Кобб. — Перевіримо, що ви запам’ятали зі вчорашнього заняття. Пристебніться, надіньте шоломи і запускайте голограму. Командире, підніміть свою ескадрилью в повітря і доведіть, що вони не забули нічого за ніч. А вже після того, може, політаємо по-справжньому.
— А стріляти? — захоплено кинув Бім.
— Трясця, ні, — відповів Кобб. — Щоб ви ненароком позбивали одне одного? Спершу — база.
— А якщо під час заняття знову почнеться бій? — спитався Артуро.
Я ніяк не могла згадати його позивного. Здається, Амфібія. Чи ні?
— У такому разі, — мовив Кобб, — вам доведеться надіятися, що ворогів зіб’є за вас Скритна. Так, годі патякати! Я віддав вам наказ!
Я застібнула пасок і ввімкнула голограму, перед тим востаннє глипнувши на порожнє сидіння Рікового тренажера.
Цілий ранок ми провели, навчаючись синхронно повертати.
Літати на зорельоті — геть не те, що на літаках, які й досі використовували окремі чужинські клани. Окрім підйомного кільця, яке тримало корабель у повітрі, незалежно від швидкості польоту або й узагалі стоячи на місці, наші винищувачі були обладнані ще й атмосферними ковшами — спеціальними пристроями, завдяки яким опір повітря на нас майже не впливав.
Утім, нашим винищувачам однаково були потрібні крила і атмосфера. Завдяки повітрю кораблі могли проводити стандартний крен, перевертатись набік і робити віражі, як птахи. Проте могли вони і маневрувати, як справжні зорельоти: крутитися на місці в який завгодно бік і одразу прискорюватися в тому напрямі.
Виконуючи обидва маневри раз за разом, аж доки мені це не набридло, я дуже добре зрозуміла різницю між цими режимами польоту.
Бім не припиняв питати про зброю. Синьоволосий хлопчина аж сяяв непідробним завзяттям, що мені страшенно подобалося. Щоправда, його ентузіазму щодо зброї я не поділяла, бо розуміла: якщо хочу колись перевершити Принду в майстерності, спершу мушу засвоїти основи. Незграбні повороти були якраз тим, що гальмувало мене у вчорашній битві, тому щоразу, як Кобб наказував робити поворот, я його виконувала. Була ладна повторювати вправу до крові з пальців — доки не зітру всю шкіру і від долонь моїх не залишаться голі кості, як у скелета.
Скелета, котрий літає, як справжній ас.
Разом з усім строєм я пролетіла ліворуч, тоді рефлекторно пірнула, коли Веремія зробила занадто широкий гак і мало не влетіла в мене. Вона врізалася у ФМ, чий захисний щит, однак, поглинув удар. Та не маючи достатньо майстерності вирівняти корабель після зіткнення, вона закрутилася і полетіла в інший бік.
Обидві впали, розбившись об камені, і синхронно вибухнули.