— Сер, але ж це наче каменюкою об підлогу кидати, — сказала вона. — Вони навіть не рухаються.
— Як таке можливо? — запитала я. — Скритна, де ти навчилася так стріляти?
— Це її батько навчив, — сказала Веремія. — Пам’ятаєте історію про гриба, схожого на білку?
ФМ засміялася, і навіть Рання хмикнула. Я ж не зрозуміла жарту, бо не чула ніяких історій про гриби та білок. Мабуть, ці байки вони розповідали в себе в кімнаті увечері, поки я ночувала в печері.
Я натиснула на кнопку вогню і, на власний подив, нарешті збила одну з мішеней. Дуже приємно було дивитися, як корабель падає, розсипаючи іскри.
— Так, годі дурощів, — сказав Кобб. — Я вимикаю ваші гармати.
— Але ж ми тільки почали! — заперечив Бім. — Може, запустите нам симуляцію бою?
— Гаразд, як скажеш, — відповів Кобб.
Решта креллівських кораблів — приблизно з десяток тих, у які ми не поцілили — враз понеслися на нас, шалено гатячи з гармат. Веремія зойкнула з несподіванки, а я швидко опанувала себе і шугнула вниз, подалі з їхнього шляху.
Першою в яскравому спалаху вогню та іскор збили Кіммалін. Я розвернулася навколо власної осі, дивлячись на червону смужку в себе над головою. Це був індикатор сили перевантаження, яка діяла б на мене в реальному світі. Кобб казав правду: гравітаційні конденсатори захищали мене під час швидких поворотів, але треба було пильнувати, щоб вони не вимкнулися на середині віражу, інакше мене розчавить.
Я підлетіла вгору, в саме пекло вогню, вибухів та уламків кораблів інших кадетів, що падали на землю.
— Ми пробували скопіювати технології креллів, — промовив Кобб спокійним голосом, який разюче контрастував із тим пеклом, що вирувало довкола мене.
В Недда влучили, і він верескнув. Рання розбилася мовчки.
— Але в нас нічого не вийшло, — провадив Кобб. — У них потужніші гармати і міцніші щити. Це означає, що в бою ви слабші й вразливіші за них.
Я цілковито зосередилася на тому, щоб вижити: крутилася, звивалася і виверталася. На хвіст мені впали три — цілих три! — креллівські кораблі, і один з них вистрілив. Я різко вивернулася від пострілу, але інший таки влучив, і на моїй панелі приладів заблимала лампочка тривоги. Це означало, що мій щит вийшов з ладу.
— Щоб збити крелла, вам доведеться підстрелити його п’ять-шість разів, — мовив Кобб. — їм же вистачить двох-трьох влучань по вас.
Я почала виконувати петлю. Спалахи вибухів у тьмяному небі позначали кораблі моїх збитих товаришів. На льоту залишалася лише я та ще один корабель, і навіть не бачачи номеру на його фюзеляжі, я знала, що то Йорґен. Він був набагато вправнішим пілотом, ніж я.
Але це мене тільки під’юджувало. Гаркнувши, я виписала широку петлю, намагаючись узяти на приціл одного з переслідувачів. Ось так... Ще трохи...
Зненацька керування вимкнулося. Корабель перестав відповідати на мої команди. Під час петлі сила перевантаження зашкалила, і конденсатори вимкнулися. Хоч на симуляторі тієї сили я не відчула, та у справжньому бою вже давно знепритомніла б.
Креллівський винищувач добив мене недбалим пострілом, моя голограма замиготіла, а тоді зовсім вимкнулася. Я знову опинилася в аудиторії. Йорґен протримався ще сімнадцять секунд — я рахувала.
Я сиділа, відчуваючи, як навіжено стугонить моє серце. Враження було таке, ніби на власні очі я спостерігала кінець світу.
— Припустімо, ви стали більш-менш компетентні, — промовив Кобб. — Розумію, це щось із розряду фантастики, але я — невиправний оптиміст. Та навіть якщо ви будете літати краще за середньостатистичного крелла, все одно будете в програшній позиції, якщо застосовуватимете лише основну гармату.
— То шансів у нас нема зовсім? — спитала, підіймаючись, ФМ.
— Не зовсім. Просто, щоб їх зрівняти, літати треба інакше. Кадетко, сядь на місце.
Вона послухалася. Запустилася голограма, і ми знову опинилися в небі, вишикувані рядком. Перед нами виник той самий стрій креллів. Цього разу я дивилася на них уже з осторогою, тримаючи палець на кнопці й не терплячи, коли ж уже зможу пустити на них нищівний промінь.
— Драконе, — звернувся Кобб до Артуро, — натисни на кнопки біля безіменного пальця і мізинця. Тільки одночасно.
Мій корабель струснуло, і від Артуро сліпучим сплеском блимнуло світло.
— Гей! — вигукнула Веремія. — Мій щит вирубився.
— І мій, — сказала Кіммалін.
— У мене теж, — додав Артуро.
— А мій увімкнений, — мовили Принда і кілька інших курсантів.
Щит вимкнувся в Артуро і двох кораблів обабіч від нього, подумала я, з непідробленим інтересом виглядаючи з кабіни. У школі нам розповідали про прискорювачі, льотний стрій і підйомні кільця — про все, що стосується зорельота, крім його озброєння.