Ми продовжували стежити за уламками, що, яскраво сіяючи, сипались довкола нас.
— Тобто, — почала я, — ви кажете, що пройшовши курс підготовки, ми навчимося за допомогою енергетичних гарпунів шпурляти у ворога уламки космічного брухту, які палають?
— Так.
— Це... — шепнула я, — це найпрекрасніше, що я колись чула.
15
Працюючи при помаранчевому світлі свого браслета в темній печері, я закінчила підключати дроти і обмотала їх стрічкою. Ну от, подумала я, відступаючи і витираючи піт із чола. За останні кілька тижнів мені таки вдалося відшукати робочу енергетичну матрицю — зняла її зі старого бойлера, який знайшла на сміттєпереробному заводі Вогненної. Я знала одного з тамтешніх робітників, і він в обмін на щурятину погодився відійти, поки я крастиму запчастину.
Деякі інші деталі вдалося відшукати на звалищах довкола Вогненної. Зробила я й новий арбалет, а ще обладнала в печері невеличку кухоньку зі справжніми сковорідкою і дегідратором. Знайшла навіть приправи. Випало й забігти додому забрати Кривавця, свого старого плюшевого ведмедика. З нього вийшла чудова подушка. Ну і до всього, добре було побачитися з мамою і Ба, хоча, певна річ, про те, що живу в печері, я їм не розказувала.
— Ну як? — спитала я у Слимачки-Руйначки. — Думаєш, спрацює? Синьо-жовта істота сиділа на камінці біля мене.
— Спрацює? — просвистіла вона.
Вона вміла імітувати звуки, але що б не казала — усе було із присвистом. Та й, чесно, я не була до кінця впевнена, що це «вона», бо, наскільки знала, слимаки бувають обох статей одночасно.
— Спрацює! — свиснула Слимачка, і я сприйняла це як добрий знак.
Клацнула перемикач на матриці, сподіваючись, що мої маніпуляції з дротами були вдалі. На борту старого зорельота увімкнулася панель діагностики, і я почула з кабіни дивний звук. Побігла туди і видерлася на ящик, який підставила замість драбини, щоб залазити в кабіну.
Низький, металічний звук лунав із панелі приладів. Може, якісь деталі вібрують? Я прислухалася уважніше, але тон гулу змінився.
— Що це? — запитала я у Слимачки, озираючись через праве плече.
Вона сиділа рівно там, де я й сподівалася її знайти. Коли хотіла, Слимачка вміла пересуватися дуже швидко, от тільки робила це поки я не бачила. Вона повернула голову на один бік, тоді — на другий і, наїжачивши шипи на спині, зімітувала гудіння.
— Дивись, як блякло світяться лампи, — постукала я по панелі приладів. — Матриця заслабка. Треба пошукати таку, яка призначалася б для зорельота або будівлі, тільки не бойлера.
Вимкнувши живлення, я зиркнула на годинник:
— Приглянь тут за всім, поки мене нема.
— Нема! — повторила Слимачка.
— Тільки не радій занадто сильно.
Я хутенько перевдягнулася в комбінезон і перед виходом востаннє глянула на корабель.
Розумію, що сама ж не полагоджу таку махину, подумала я. Нащо тоді взялася?
Зітхнувши, я прикріпила один кінець світлового троса до каменя, а інший закинула на виступ біля виходу з печери. Відтак вхопилася за нього й полізла до виходу, щоб відправитися на заняття.
Десь за півтори години, поправивши шолом, щоб не муляв так голову, я вхопилася за штурвал і промчала повз велетенський уламок. У реальному житті він летів би донизу вогненною кулею, але на голограмі Кобб зупинив брили в повітрі, щоб ми могли попрактикуватися.
Я починала досить непогано маневрувати між ними, але не знала, чи вийде проявити цю навичку, як тільки уламки почнуть — як би це так сказати? — мчати з небес на землю, несучи за собою погибель. Та все ж треба було починати хоч з чогось.
Я випустила світловий гарпун, який вистрілював з невеликої гарматки на днищі зорельота. Сяйнистий червоногарячий промінь прохромив уламок.
— Ха! — вигукнула я. — Зацініть, я влучила!
Я прошмигнула повз уламок, трос натягнувся і повів мене довкола нього. Гравітаційні конденсатори вимкнулися, корабель обкрутився довкруг шматка і врізався в іншу брилу.
У дитинстві ми часто гралися м’ячем, прив’язаним на мотузці до стовпа. Кидаєш м’яч, і він крутиться навколо стовпа. Механіка вправи зі світловим гарпуном була така сама, тільки стовпом тут був уламок, а м’ячем — мій зореліт.
Голограма вимкнулась, означаючи, що я розбилася, і в шоломі в мене почулося Коббове зітхання.
— Ну, я бодай влучила, — сказала я.