Просто річ була ще й у тому, що... Мені так було добре нарешті вийти на власну стежку в житті, а не перебувати в його тіні. Ця думка змушувала відчувати себе зрадницею батька, і через це я тільки більше розлютилася.
— А ще вона живе в печері, ви це знали? — звернувся Принда до Артуро. — Вона ночує там. Оператори ліфтів розповіли мені, що бачили, як вона ішла в пустелю, бо їй не...
В аудиторію в руці з чашкою кави, що парувала, зайшов Кобб, і Принда миттю заткнувся. Інструктор подивися на мене, тоді — на Принду.
— Всі по місцях, — наказав він. — Ми ще не скінчили. Скритна, то твоя фляга валяється?
Кіммалін нарешті відклякнула, підняла флягу, і всі мовчки повернулися на свої місця. Невдовзі після початку вправи зі світловими гарпунами, я упіймала на собі похмурий погляд Кобба. Він неначе промовляв: «Кадетко, це мало б рано чи пізно статися. Невже ти тепер здасися?»
Нізащо.
Одначе навіть так до самого кінця заняття мені аніскілечки не полегшало.
За кілька годин я вийшла із жіночої вбиральні з повними флягами води. Нова пара полісменів провела мене до дверей, переконалася, що я полишила приміщення академії і, як звичайно, залишила мене саму. Я йшла територією бази, відчуваючи розчарування, злість і самоту. Мала вийти б за периметр і прямувати до печери, але натомість ступила на стежку, що вела повз навчальний корпус до їдальні.
Зазирнувши у вікно, побачила всіх за довгим металевим столом. Вони сиділи, теревенили, реготали і сперечалися. Навіть підколювали Принду за те, що прийшов до них сьогодні. Це був рідкісний його вихід до черні, адже зазвичай після занять він їхав на власному авто до особистого ліфта. Недд розповідав, що той може спуститися до нижніх печер всього за п’ятнадцять хвилин.
І от він сидів, насолоджуючись тим, що мені було заборонено, після того як, неначе прокислу пайку, шпурнув мені в обличчя мою таємницю. Я його ненавиділа. У ту мить я ненавиділа їх усіх. Навіть батька — і того майже зненавиділа.
Розвернувшись, я попрямувала в темряву. Вийшовши за межі бази через головні ворота, звернула ліворуч, до саду і манівця, який звідти вів у глушину. Так сталося, що стежина повела мене повз ангари, в одному з яких тримав свою машину Принда.
Я зупинилася в темряві, оглядаючи його особистий гараж. Цього разу передні ворота були замкнені, зате бічні двері виявились відчинені, і крізь них мені було видно автівку. За якусь долю секунди мені сяйнула ще одна страшенно тупа ідея.
Я роззирнулася, перевіряючи, чи за мною ніхто не стежить. Ліхтарі відлетіли далеко, тому того дня стемніло рано. Робітники розійшлися по домівках, а я стояла далеченько від воріт бази, тож вартові мене не бачили.
Прослизнувши в гараж, я причинила за собою двері й ввімкнула свій браслет для освітлення. Знайшла на полиці розвідного ключа і відкрила капот машини. Сьогодні Принда піде додому пішки — все чесно. Врешті, я ж бо робила так завжди, а сьогодні ще й доведеться волочити на собі велику енергетичну матрицю від автомобіля.
16
На другий ранок я прокинулася розбита, знесилена, з ватною головою. Застогнала і перекинулася на інший бік, відчуваючи, як ниє все тіло. Чого ж воно все так болить? Я що...
Виструнчилась у кріслі й, увімкнувши браслет, оглянула кабіну. Світло вихопило мою кухоньку, купку грибів, які чекали, коли я їх наріжу, камінці, що слугували мені за стільці та стіл і...
...автомобільну енергетичну матрицю, розміром з невелику тумбу.
Вона лежала там, де я її й покинула, приперши аж ген з академії. Так замучилася тягнути її сюди, що навіть не стала підключати й одразу завалилася спати. Зітхнувши, я плюхнулася назад на лежанку і потерла очі. Вчора мене так розривало від гніву, що... розум мені затьмарився. Вкрасти матрицю здавалося тоді такою чудовою ідеєю, проте зараз я чітко побачила всі прогалини у своєму «геніальному» плані.
От халепа, Приндо, хто це твою машину так? Може, той єдиний з нас, кого не було на вечері й хто мав цілком вагомі причини помститись тобі?
Коли стане відомо, що це я понівечила власність іншого кадета, мене витурять з академії, не встигну я й оком змигнути. Я знову застогнала, і мене зовсім не підбадьорливо перекривила Слимачка, що вилізла на панель приладів.
Чому? Чому я не стрималася? Чому дозволила їм вивести себе? Беовульф і Сюнь Гуань не дозволили б собі втратити самоконтроль і утнути таку дурість!
Чалапаючи на «Альту» того ранку, я почувалася страшенно зле. Навіть не наважилася випробувати матрицю. Після такої витівки мені точно гаплик. Чому «раціональна Спенса» і «цілеспрямована Спенса» хоча б інколи не радилися перед тим як діяти?