Рік усміхнувся, сів на камінь і оглянув М-Бота. У його очах з’явився той самий блиск, як тоді, коли ми вирішили іти в академію. Знову побачивши Ріка таким, я вперше по-справжньому повірила, що в нас усе вийде. У мені зажевріла надія, що мій план спрацює.
— Стривайте, — промовив М-Бот. — Ви залишаєте мене з ним?
— Я повернуся ввечері, — пообіцяла я.
— Розумію. Можете сісти в кабіну для приватної розмови?
Я насуплено подивилася на зореліт.
— Не хочу привселюдно пояснювати, чому ви подобаєтеся мені більше, ніж інженер, — додав М-Бот. — Якщо він почує мій, досить тривалий, монолог про його непоправні вади, це може засмутити і навіть принизити його.
— Бачу, на вас чекає мила бесіда, — сказав Рік, закочуючи очі. — Може, ми знайдемо спосіб відімкнути його особистість?
Я залізла в кабіну. Купол з присвистом автоматично зачинився наді мною.
— Не хвилюйся, — сказала я М-Боту. — Рік тямущий. Він про тебе подбає.
— Я, звичайно, лише симулюю ірраціональний фаворитизм, притаманний людям, але чи можете ви не йти?
— Вибач, треба вчитися воювати з креллами. — Тон голосу робота мені геть не сподобався. — Що сталося? Кажу ж тобі, Рік...
— Я охоче вам вірю і сподіваюся, що це правда. Просто в мене є одна проблема: я втратив власника.
— Я буду твоєю власницею.
— Я не можу змінювати власника без відповідного коду автентифікації, якого не пам’ятаю, — сказав він. — Однак моя проблема дещо глибша. Я забув свою місію, звідки я і яке моє призначення. Був би я людиною, то... відчув би страх.
І що я мала відповідати на таке? Мій зореліт перелякався.
— Не хвилюйся, — сказала я. — Ми дамо тобі нове призначення — знищувати креллів. М-Боте, ти — винищувач. Переконана, що твоє ім’я означає щось дуже круте: Маніякобот чи може... М’ясник-бот. Або Макабр-бот. Точно, так і є. Ти страшний, могутній, смертоносний зореліт, створений смажити креллів і рятувати людство.
— Я не почуваюся страшним, — відповів він. — І смертоносним теж.
— Ми все виправимо, — пообіцяла я. — Довірся мені.
— А чи можу я вірити, що ваші слова не... брехня? Як та, що ви хочете розповісти батькам інженера?
Такого настільки крутого повороту я зовсім не очікувала.
— Хочу у вас дещо попросити, — промовив М-Бот уже м’якше. — Не кажіть про мене нікому. Я думав, ви зрозуміли це раніше, коли я розповідав вам про своє завдання. Мені наказали заховатися — себто, ніхто не має мене знайти. Не варто було розповідати про мене інженерові.
— І як би я тебе полагодила?
— Не знаю. Спенсо, я — штучний інтелект, комп’ютер. Я повинен виконувати те, що мені наказали. Будь ласка, не здавайте мене в той СОН і більше нікому про мене не розповідайте.
Це буде проблематично. Я хотіла підняти цю штуку в небо, а коли це нарешті станеться — вилітати на ньому на бої з креллами. А якщо його не вийде полагодити... доведеться здати його в СОН. Що б я не думала про Залізнобоку, але сидіти на цьому кораблі до скону не могла. Тільки не якщо він міг вирішити подальшу долю всього людства.
Я вже розтулила була рота, щоб заперечити М-Боту, коли на панелі приладів замигали лампочки.
— Мої датчики короткого спектра засікли масований вхід в атмосферу, — сказав М-Бот. — На планету падають уламки. За ними просувається сорок три зорельоти.
— Сорок три? — перепитала я, дивлячись на монітори. Його короткий спектр, за нашими мірками, був достатньо довгий. — Ого. Ти здатен засікати їх навіть, коли падають уламки?
— Запросто.
Це був вагомий доказ того, що його технології могли згодитися СОНу. Наші радари були далеко не такі точні. Від цього усвідомлення мені стало недобре.
Сорок три креллівські кораблі? Найбільша їхня армада складалася з сотні, тому це була грізна сила. Я натиснула на кнопку відкриття кабіни, вилізла назовні й скочила на камінь.
— Крелли, — сказала я Ріку. — Велика ескадрилья.
— Ми тут у безпеці?
— Так, вони летять з іншого боку. Однак ми вже давненько тренуємося, і Залізнобока потроху кидає нас у бої як запасні сили. Позавчора на бойове завдання відправляли «Бурю».
— То...
— То мені краще поквапитися. Про всяк випадок.
19
Я побігла.
З гуркотом уламків удалині в мені наростала тривога. Чуття підказувало, що сьогодні Залізнобока підніме в повітря саме нашу групу. Вона полюбляла перевіряти кадетів в умовах реального бою, а ми пройшли вже достатньо матеріалу, тому Кобб попередив, що незабаром нас почнуть відправляти на бойові вильоти. Це була наша черга. Час настав. Тому то й бігла я курним пустирищем, спершу підтюпцем, далі — учвал.