— Бачу, — мовив Принда. — Рання, чуєш?
— Пробую. Пробую пірнати.
Я наближалася до поля бою. Тепер мені вже було видно окремі кораблі, що хаотично носилися серед спалахів гармат і пострілів гарпунів. Рятуючись від аж трьох креллів, Рання зайшла в петлю.
Ще трохи, ще трохи!
Залп гармати. Одне влучання. Інше. А тоді...
Яскравий вибух. Розсип іскор.
Корабель Ранньої вибухнув велетенською кулею вогню. Вона не мала ані найменшого шансу катапультуватися.
Скрикнула Кіммалін — високо, панічно, болісно.
— Ні! — вигукнув Принда. — Ні, ні, ні!
І тільки зараз, ідучи на маґ-3, я поспіла туди. Попри зависоку швидкість для нормального маневрування в бою, я однаково змогла загарпунити одного з креллівських винищувачів. Та було вже запізно.
Опадаючи додолу, поступово згасали вогненні іскри, на які розсипався корабель Ранньої.
Я крутнулася і ввімкнула зворотну тягу, одночасно вимкнувши гарпун і кидаючи крелла боком. До нього підлетів наш винищувач і збив його.
Щосили тримаючись, щоб не закричати, я підлетіла до Принди. Він втратив напарника. А де був Артуро?
Ніякої тактики в нашому хаотичному бою я не прослідковувала. Моя група шугала, як навіжена, безладно стріляючи й тільки додаючи сум’яття. Понад усім цим безладом, женучи з десяток хвостатих креллівських кораблів, ширяло декілька більших сонівських винищувачів.
З очей мені котилися сльози, але я зціпила зуби і трималася ближче до Йорґена. Він влучно загарпунив одного крелла, той спробував вирватися, і я також випустила гарпун.
— Йорґене, уламок на другу годину від тебе, — гукнула я. — Бачиш, летить так повільно?
— Так.
Ми обоє натиснули на штурвали, як навчав нас Кобб, і потягнули ворожий корабель до уламка. В останню мить відчепили гарпуни і розлетілися по боках, кидаючи крелла на брилу.
— Що ви творите? — насварився на нас Кобб по радіо. — Вам було сказано тримати оборонні позиції!
— Кобб! — сказала я. — Рання...
— Не втрачай голови, доню! — гримнув він. — Виплачешся, коли все скінчиться. А поки що виконуй наказ тримати оборону.
Я скрипнула зубами і не стала сперечатися, летячи за Йорґеном крізь димовий слід, залишений падучим уламком. Праворуч від мене неслися Артуро з Неддом, почергово вилітаючи один перед одного, щоби ворог не міг зосередитися на комусь одному з них. Така тактика, разом із закиданням їх рухомими цілями, добряче плутала креллів.
Рання...
— Скритна! — погукав Йорґен. — Що ти робиш?
Збагнувши, що досі чую тихенький болісний плач у радіо, я подивилась на радар і помітила самотній винищувач. Без напарника, він висів сам на краю поля бою.
— Скритна, рухайся! — наказав Йорґен. — Ти — легка мішень. Хутчіш до нас.
— Я... — озвалася Кіммалін, — я намагалася навести ціль. Хотіла врятувати її...
— Назад у бій! — гаркнув Йорґен. — Кадетко, тисни на штурвал і шуруй до нас!
— Я її прикрию, — сказала я, відриваючись від нього і прошмигуючи повз двох креллів, які летіли нам назустріч.
Від такої кількості іскор і яскравих спалахів променевих гармат мені на мить здалося, ніби я у Вогненній під час навали.
— Ні, — гукнув мені Йорґен. — Бачиш Біма? Прикрий його. А я заберу Кіммалін.
— Слухаюсь.
Я вильнула ліворуч, і гравітаційні конденсатори пом’якшили перевантаження від різкого маневру. Щоправда, я помітила, як на панелі приладів, біля датчика наближення, замигала яскраво-фіолетова лампочка.
На хвіст мені впав переслідувач.
І хоч ми тільки почали розглядати техніки ближнього бою, мені чітко пригадалися Коббові настанови: «Довіртеся датчику. Не марнуйте часу на візуальний пошук переслідувача. Зосередьтеся на польоті».
— Дзиґо! — покликала мене ФМ. — За тобою хвіст!
Я вже почала заходити в петлю, покладаючись на те, що гравітаційні конденсатори візьмуть на себе перевантаження, аж раптом в голові моїй щось ніби клацнуло. Я згадала все, чого нас навчали, обличчя моє похололо, і мозок, попри слабкість, стрес і горе, шалено запрацював. Мені стало майже байдуже, що на хвості в мене крелл. У ту мить, доповнюючи одне одного. Існували тільки я і мій корабель.
Вийшовши з петлі, я пішла на рівне піке, вильнула вбік і бездоганним пострілом загарпунила уламок, який неспішно падав. Хоча швидкість моя була невелика, та коли вимкнулися конденсатори, перевантаження втиснуло мене у крісло, і зір мій знову потемнішав по краях. Але я трималася.
Обкрутившись навколо брили, я поцілила в інший уламок, орієнтуючись на його димний слід, і проскочила між двох креллів, що мчали просто на мене. Переслідувач мій відстав на віражі, і я побачила позаду себе яскравий вибух, коли один з наших регулярних пілотів упіймав його на протиході.