— Гарний віраж, Дзиґо, — лагідно похвалив мене Кобб. — Я навіть сказав би, відмінний. Тільки трохи менше крутих розворотів. Пригадай симуляцію: вони можуть тебе вбити.
Я кивнула, забувши, що він мене не бачить.
— Бім на десяту годину від тебе, на сто п’ятдесят футів вище. Приглянь за ним. Той хлопець занадто гарячкує.
Немовби по команді, у навушнику почувся Бімів голос:
— Народе, ви це бачите? Просто переді мною!
Основний бій точився оддалік, а нам було наказано вступати в дрібні сутички по його краях. Я бачила там вибухи і промені пострілів, але Бім звернув нашу увагу на дещо більше.
Щойно я приєдналася до нього, як побачила те, про що він казав: креллівський корабель, але іншої моделі, не винищувач. Цей був повністю круглий, наче великий фрукт з крилами вгорі. Або ж... Ні, той зореліт віз щось велике, причеплене до його днища.
Бомбардувальник, зрозуміла я, пригадуючи заняття. Це бомбардувальник зі стирачкою.
— Стирачка, — вигукнув Йорґен. — Кобб, ми засікли бомбардувальник зі смертоносною бомбою.
— Про це доповідає ще один загін, — відповів Кобб. — Спокійно, кадети. Адміралка вже займається цим питанням.
— Кобб, я можу його зняти, — сказав Бім.
Я думала, Кобб одразу відкине цю ідею, але сталося дещо зовсім інакше:
— Зараз запитаю в центру. Скажу їм, що ви його засікли.
Бім сприйняв його слова, як підтвердження.
— Дзиґо, ти зі мною?
— Атож, — відказала я. — Гайда.
— Кадети, заждіть, — вклинився Кобб. — Ваш опис якийсь дивний. Можете повторити ще раз? Судячи з ваших слів, бомба більша, ніж зазвичай.
Але Бім його вже не слухав. Зі своєї кабіни я спостерігала, як він помчав до бомбардувальника, який летів за стандартним креллівським протоколом: опускався якомога нижче, намагаючись оминути наші зенітки.
— Щось не так, — сказав Кобб.
Обабіч від бомбардувальника відділилося кілька чорних тіней — винищувачі, майже невидимі в темряві. Їх було четверо.
Вони освітили простір навколо себе червоними променями зі своїх гармат. Один з них чиркнув мені по кабіні, через що мій щит зблиснув. Нерви мої напружилися, і я інстинктивно накренила свого винищувача.
— Кобб, — гукнула я. — Від бомбардувальника щойно відірвалося чотири кораблі супроводу!
Крелли відкрили по нас вогонь. Впрілими руками я вхопилася за штурвал і в останню мить пірнула.
— Вони швидші, ніж звичайні винищувачі!
— Це щось новеньке, — сказав Кобб. — Відступайте обоє.
— Кобб, я можу його підбити! — наполіг Бім, і з носа його корабля вилетів потужний дальній промінь.
Стріляючи з усіх гармат, на нас знову понеслися чотири ворожі кораблі.
— Біме! — крикнула я.
Я побачила, як він повертає голову до мене, зблиснувши козирком шолома, і в той таки момент у його корабель, пробивши щит, влучив один з променів. Бімів винищувач розірвало на кілька великих шматків, один з яких врізався мені в борт корабля. Мого «Поко» закрутило, я зайшла на піке і стрімко понеслася донизу. У навушнику почувся крик Кіммалін, яка вигукнула моє ім’я. Лампочки на панелі приладів шалено замиготіли, засвітилося повідомлення про те, що мій щит вирубився.
Вимкнулися конденсатори, і мене накрило перевантаженням. Страшенно занудило, усе перед очима попливло, але я пригадала тренування. З останніх сил дотягнулася до сфери керування і запустила регулятор спуску, який повернув підйомне кільце на пазах, ніби кришку люка. Таким чином воно спрямувалося до носа мого корабля, і я вийшла з піке. Світ навколо перестав обертатися, і я зависла в повітрі, носом направлена точно на землю.
Панель приладів знову засвітилася, і я побачила, як із серією невеликих вибухів упали на землю рештки Бімового корабля.
Він так і не... так і не обрав собі позивного.
— Ворог відступає! — крикнув Недд. — Схоже, вони отримали доброго прочухана!
Я слухала їхні розмови, але слів не чула. На бомбардувальник понеслася наша ударна група, і боячись втратити дорогоцінну зброю, крелли відступили.
Бомбардувальник утік, за ним відступила більша частина ворожих винищувачів, навздогін за якими нас не пустили.
Я продовжувала висіти на місці, дивлячись на холодне синє світіння на носі свого винищувача.
— Дзиґо? — озвався Йорґен. — Відповідай. Ти в порядку?
— Ні, — шепнула я, але таки спромоглася повернути підйомне кільце у вихідне положення і вирівняти свій корабель.