— Колись ви ще почуєте моє прізвище, і з ваших очей бризнуть сльози вдячності від думки про те, як вам пощастило мати на своєму боці Стрільцеву доньку.
— Краще я взагалі ніколи тебе не знав би. Пішла.
З високо піднятою головою я зайшла у Вогненну і рушила до Славних Висот Промисловості, так називався мій квартал.
Прибула якраз на перезміну, тому минула велику групу робітників у формах різних кольорів, що відповідали їхнім місцям у великій машині, яка підтримувала життя Ліги Нескорених, а заразом із нею — війну проти креллів. Це були робітники санслужби, механіки, доглядачі водоростей.
І звісно, серед них не було жодного пілота. Ті після своїх змін відпочивали у глибоких печерах, а під час служби жили на «Альті» — тій самій базі, боронячи яку загинув мій батько. Вона більше не була таємною і розрослася до великого аеродрому на поверхні, на якому стояло кількадесят зорельотів, командний пункт і льотна академія. Отам я й оселюся вже завтра, як тільки складу іспит, і мене приймуть у кадети.
Я пройшла під великим металевим пам’ятником Першим Громадянам. Це була композиція, що зображала групу людей, які з примітивною зброєю в руках виклично тягнулися в небо, а позаду них у височінь злітали зорельоти. І хоч на пам’ятнику було зображено всіх воїнів, які билися за «Альту», мого батька серед них не було.
За наступним поворотом я опинилася біля нашої квартири — одного з металевих кубів, що відбруньковувалися від великого центрального. Наше помешкання було крихітне, проте там цілком вистачало місця для трьох людей, особливо зважаючи на те, що я могла по кілька днів пропадати на полюванні в печерах.
Мами не було вдома, та на даху я застала Ба, яка ліпила з водоростей пиріжки на продаж. Працювати офіційно мамі забороняли через те, що нібито утнув батько, тож ми перебивалися нерегулярними заробітками.
Зачувши мої кроки, Ба підняла голову. Взагалі-то її звали Бекка Найтшейд — це прізвище успадкувала і я, — проте всі знайомі кликали її просто Ба. Кілька років тому вона майже зовсім осліпла, і очі їй заволокло білою, каламутною поволокою. І хоч сиділа вона згорблена, місячи масу закляклими руками, сильнішої людини я не знала.
— О-о-о, — протягнула вона, — схоже, наша Спенса вернулася! Який улов сьогодні?
— Вісім! — Я вивалила здобич перед нею. — Кілька особливо м’ясисті.
— Сідай, сідай, — промовила Ба, відсовуючи підстилку з викладеними пиріжками. — Зараз хутенько почистимо і зготуємо їх! Якщо поспішимо, мама встигне продати їх ще сьогодні, а я — висушити шкурки.
Видно Ба забула, що я мала б бути в школі, але яка різниця? Однаково в ці дні нам читали лекції про різні професії, які можна здобути в печерах, а я вже й так знала, ким хочу стати. І хоч іспит на пілота страшенно складний, ми з Роджем готувалися до нього цілих десять років. Тому я не мала сумніву, що ми його складемо. Нащо ж тоді мені ті байки про те, як круто бути доглядачем водоростей та інша дурня?
Крім того, через необхідність ходити на полювання я й так часто прогулювала уроки, тому для інших професій не годилася. Звичайно, предмети, які стануть у пригоді пілоту — будова та ремонт зорельота, математика, воєнна історія, — я ніколи не прогулювала. Решту ж уроків вивчала тільки для годиться.
Я сіла і стала допомагати бабуні обдирати шкури і патрати щурів. Навіть працюючи на дотик, вона робила все чисто і акуратно.
— Про кого хочеш послухати сьогодні? — запитала вона, не піднімаючи голови.
— Про Беовульфа!
— Тобто про короля готів? Не про Лейфа Еріксона? Твій тато дуже його любив.
— За те, що він убив дракона?
— Бо він відкрив новий світ.
— З драконами?
Бабуня гигикнула:
— З пернатими зміями, як говориться в деяких легендах. Але історій про те, як він бився із ними, я не знаю. А от Беовульф був могутнім чоловіком. І щоб ти знала — твоїм пращуром. Проте дракона здолати зумів аж на старості, а до того заробив собі ім’я, борючись зі страховиськами.
Я працювала мовчки, ножиком зрізаючи з пацюків шкурки, вичищаючи кишки, а тоді нарізаючи м’ясо і кидаючи його в казанок. Більшість населення міста харчувалася пастою з водоростей. Справжнє м’ясо — з корів та свиней, яких вирощували в окремих печерах зі спеціальним освітленням і контролем клімату — було занадто дорогим для щоденного вжитку, тому народ радо їв і щурятину.
Я обожнювала слухати казки Ба. Вона шипіла, передаючи мову страховиськ, і говорила твердо, промовляючи слова героїв. Працюючи проворними пальцями, старенька вела оповідь про прадавнього героя-вікінга, який у лиху годину прийшов на поміч данцям. Його любили всі, бо бився він без страху — навіть проти великих і могутніх ворогів.